План проведення

 консультації для вихователів

на 2019 – 2020 навчальний рік

«  Куточок природи в ДНЗ»

 Куток природи в дитячому садку — важлива умова органiзацiї змiстовної дiяльностi дiтей,

спрямованої на вирiшення завдань ознайомлення дiтей з природою.

Уперше питання про створення науково-природничих кабiнетiв було розроблене Є. М. Водовозовою. дальшу розробку воно знайшло у педагогiчнiй дiяльностi Є. І. Тихєєвої, яка вважала кутки природи обов’язковою умовою обладнання кожного дошкiльного закладу. Ця вимога зберiгається i тепер.

Навчально-виховне значення кутка природи не можна переоцiнити. Наявнiсть його у груповiй кiмнатi дозволяє формувати реалiстичнi уявлення про представників рослинного, тваринного свiту через забезпечення безпосереднього контакту дiтей з ними. Саме в процесi спостережень за розвитком тварин, ростом рослин, створюються можливостi для формування у дошкiльникiв системних знань: рослини можуть iснувати лише при наявностi вiдповiдних умов — свiтла, тепла, вологи, поживного грунту; кожна тварина пристосована до певних умов iснування і, утримуючи її в кутку природи, слiд подбати про створення таких умов.

Спостереження i дiяльнiсть, пов’язана з доглядом за мешканцями кутка природи, збуджує думку, сприяє встановленню доступних розумiнню дiтей зв’язкiв, а все це вимагає i вiдповiдного мовного оформлення. Об’єкти кутка природи дають змогу вихователю розвивати у дiтей сенсорнi органи, використовуючи для цього рiзноманiтнiсть забарвлення, форм, звукiв, запахiв природвих об’єктiв.

Особлива роль належить кутку природи у розвитку пiзнавальних iнтересiв i спостережливостi дiтей, оскiльки куток природи виконує функцiю маленької лабораторії, де проводяться нескладнi дослiди, здiйснюються довготривалi спостереження за розвитком рослин i тварин.

Використовуючи об’єкти кутка природи, вихователь має змогу здiйснювати екологічне виховання — формувати знання про залежностi у природi, цiннiснi орiєнтації. Захоплюючи дiтей цiкавим світом природи, вихователь викликає у них бажання спiлкуватися з нею, формує гуманне дбайливе ставлення до живого.

У кутках природи дитячих садкiв утримуються рослини i тварини. До їхнъого вибору ставляться певнi вимоги:

1. Об’єкти кутка природи мають вiдповiдати завданням програми, сприяти їхнъому виконанню.

2. Рослини i тварини повиннi бути безпечними для дiтей. Наприклад, через отруйнi властивостi не можна утримувати в дитячому садку солянум (паслiн), олеандр, маранту, аглаонему, еуфорбiю, а також колючi кактуси.

З. Об’єкти кутка природи не повиннi вимагати складного догляду.

4. Серед об’єктiв кутка природи не повинно бути рослин, тварии, якi пiдлягають охоронi або чисельнiсть яких незначна.

5. Об’єкти кутка природи повиннi змiнюватися, поряд з постiйними мешканцями повиннi бути тимчасовi. Це забезпечить постiйний приплив нової iнформацiї — важливу умову для розвитку пiзнавальних iнтересiв дiтей.

Розміщення і обладнання куточка природи.

Куток природи влаштовується у свiтлiй частинi кiмнати, що забезпечує сприятливi умови для бiльшостi його мешканцiв. Для розмiщення його використовується стандартне i нестандартне обладнання.

Стандартне обладнання -— це секцiйнi меблi iз столиком-шафою, в якому зберiгаються предмети догляду за об’єктами кутка природи.

Нестандартне обладнання - це пеньки, иневеликi оригiнальнi стовбури дерев, декоративнi грати, на яких розмiщують кiмнатнi рослини, клiтки тощо. Вибрані iз смаком природнi знахiдки надають куткам природи екзотичностi, iндивiдуальностi. Найчастiше таке нестандартне обладнання доповнює стандартне.

Для оформлення кутка природи використовують декоративнi тарiлки з природнiми орнаментами, ставлять куманцi i вази з сухими букетами, а влiтку — з композиціями із живих квітів.

Пiд час розмiщення в кутку природи об’єктiв слiд ураховувати такi основнi вимоги:

1. Розмiщення кiмнатних рослин, тварин повинно бути пiдпорядковано їхнiм потребам у свiтлi, теплi тощо. Наприклад, птахам слiд забезпечити добре освiтлене мiсце, через те що їм треба багато їжi, яку вони споживають лише при достатньому освiтлені той же час хом’ячка ні в якому разi не можна залишати в освiтленому мiсцi, тим бiльше на сонцi, бо це призводить до загибелі цих нiчних тваринок.

2. Слiд урахувати можливостi розмiщення дiтей пiд час спостережень i догляду за об’єктами, тримаючи в полi зору перш за все їхню безпеку.

3. Дбати про естетичний вигляд кутка природи.

3. Кімнатні рослини

 Кiмнатнi рослини - постiйнi мешканцi кутка природи. Крiм того, вони широко застосовуються в дитячих садках для створення зимових садiв, оформлення вестибюлiв, сходiв тощо.

Наявнiсть у кутку природи кiмнатних рослин дає змогу показати дiтям рiзноманiтнiсть рослин, їх будову, способи розмвоження познайомити з диференцiйованими потребами рослин в основних факторах середовища, навчити найпростiшим прийомам догляду, сформувати уявлення про їхню красу, виховати дбайливе ставлення. Кiмнатнi рослини видiляють фiтонциди (особливо це властиве для циперуса, пеларгонiї) i тим самим створюють бiльш сприятливi умови у примiщеннi.

Усi кiмнатнi рослини за особливостями зовнiшнього вигляду умовно подiляють на такi групи: красивоквiтучi, цибулиннi, декоративно-листянi, ампельнi i виткi, сукуленти.

Красивоквiтучi кімнатнi рослини

У цю групу об’єднують рослини, для яких характерне пишне i тривале цвiтiння. Саме їм вiддають перевагу, оскiльки дiтей приваблює все яскраве.

Абутилон (кiмнатний клен) (рис. 1) походить з Бразилiї. Потребує легкого поживного грунту, достатнъого освiтлення i помiрного поливання. Розмножують рослину живцями та насiнням. Рекомендується для зимових садiв.

Азалiя iндiйська ( рис 2.) походить з Індії. Потребує кислих грунтiв, свiтлолюбна, поливання помiрне. Розмножують її живцями. Рослину цiкаво утримувати взимку як тимчасового мешканця кутка природи, зачаровуючи дiтей красою рiзноманiтних за забарвленням квiтiв, їх формою. Слiд познайомити дiтей з її походженням.

Антурiум (квiтка фламiнго) ( рис 3)  походить з Бразилії. Існує багато видiв рослини, але всi вони мають характерної форми суцвiття — (початок), оточене яскравим покривалом. Це тепло і вологолюбна рослина, яка любить багато свiтла але не переносить прямого сонячного промiння. Розмножують рослину насiнням, бiчними паростками, живцями. ЇЇ можна вирощувати у зимових садах, переносячи пiд час цвiтiння до кутка природи, щоб помилуватися красою i оригінальнiстю цвiтiння.

Калерiя боготська ( рис. 4) походить з Центральної Америки. Невибаглива кiмнатна рослина, яку слiд тримати у свiтлому примiщеннi і помiрно поливати. Роэмножують її бульбочками, подiбно до ахiменесу. Привертає увагу м’якими оксамитовими листками і яскравочервоними трубчастими квiтками. Може бути використана як тимчасовий мешканець кутка природа у лiтнiй час.

Пiд час спостережень увагу дiтей звертають на своєрiдну форму дзвоникоподiбних квiток, неначе розмальованих усерединi бiлими смужечками. На вiдмiну вiд ахiменесу у калерiї восени надземна частина не вiдмирає.

Гортензiя (рис. 5) походить з Японiї та Китаю, праваблює великими зонтиками суцвiть. Цікаво, що квітки її несправжнi. Суцвiття складаються з квіток, що мають замiсть пелюсток збiльшенi чашолистки. Спочатку вони мають зелений колiр, потім — жовтий і далi — рожевий. Посередині видно маленьку кульку — це i є пелюстки недорозвинутої квiтки, якi щiльно закривають тичинки та недорозвинуту маточку. Змiну забарвлеиня гортензiї можна викликати штучно, поливаючи її перед цвiтiнням один раз на тиждень розчином аміачного галуну (4 г на 1 л води). При цьому бiлі квiтки стають блакитними. Рослина свiтлолюбна, потребує помiрного поливання, роэмножують їх живцями. Рослину добре вирощувати в зимових садах.

Жасмин кiмнатний (рис. 6 ) родом з Аравiї, вiчнозелений кущ з бiлими ароматними квiтками. Потребує свiтлих мiсць, помiрного поливання. Розмножують жасмин живцями, якi легко вкорiнюються (у березнi). Рослина прикрасить зимовий сад, де діти можуть її розглянути, вiдчути аромат.

Клiвiя (рис. 7) походить з Південної Африки, добре витримує сухi i жаркi умови примiщень, не потребує яскравого освiтлення, розмножується молодими паростками. Це постійний мешканець кутка природи, який пiд час цвiтiння приваблюе до себе зонтиком яскраво забарвлених квiтiв, дає змогу Знайомити дiтей з рiзномааiтнiстю будови та диференцiйованими потребами рослин у денному свiтлi.

Кала ефiопська (рис. 8) родом з Пiвденної Африки, де вона зростає в болотистiй Мiсцевостi. Любить яскраве освiтлення i щедре поливання. Розмножують її молодими паростками. Цвiте переважно з жовтня до травня. Суцвiття кали — невеликий жовтий початок з бiлим покривалом, тримається на рослинi 1—1,5 Мiсяця. Потребує перiоду спокою в лiтнi мiсяцi, коли поступово скорочують, а потiм зовсiм припиняють поливання. Враховуючи естетичнi властивостi рослини та її специфiчнi потреби, вона може бути рекомендована для вирощування в кутках природи дитячих садкiв.

Бальзамiн  ( рис 9) походить з Тропiчної Африки. Найбiльш розповсюджений бальзамiн з рожевими квiтками і султанський — з червонуватими листками і яскраво-кармiнними квiтками. Рослина свiтло- і вологолюбна. Роэмножують її живцями, якi укорiнюються надзвичайно швидко. Бальзамiн — постiйний мешканець кутка природи. Цвiте вiн безперервно, квiтки оригiнальнi, з довгими шпорами. На прикладi цiєї рослини доцiльно знайомити малюкiв з будовою рослин, а в групах старшого дошкiльного вiку — з розмноженням рослин живцюванням.

Бегонiя (рис. 10 ) походить з тропiчних областей обох пiвкуль. Назву рослина отримала вiд прiзвища ботанiка ХVII ст. Бегона, який вперше її описав. Серед красивоквiтучих бегонiй найбiльш поширена бегонiя завждиквiтуча і бульбова. Рослини вимагають легкого пухкого грунту, затiнку, помiрного поливання. Розмножують їх насiнням, листковими i стебловими живцями, подiлом кореневища i бульб. Завждиквiтуча бегонiя є постiйним мешканцем кутка природи. Спостереження за красивими квiтками, блискучим яскраво-зеленим листям сприяє формуванню естетичних вражень, знайомить з рiзноманiтнiстю квiтучих рослин. Бегонiя бульбова рекомендується для зимових садiв, її добре вирощувати i на дiлянцi дитячого садка.

Глоксинiя (рис. 11) походить з Пiвденної Америки. Потребує поживної легкої землесумiшi, помiрного поливання, затiнку. Розмножують її насiнням, листковими живцями, бульбами. Надзвичайно гарна рослина, яку можна використовувати, так само як і ахiменес, для вирощування в кутку природи навеснi і влiтку. На зиму надземнi частини вiдмирають, бульби зберiгають у темному мiсцi, навеснi пересаджують у свiжий грунт.

Гiбiскус (рис. 12) походить з Китаю. Невибаглива рослина, яка краще росте i квiтує у бiльш свiтлих мiсцях. Потребує багато землесумiшi. Розмножують її живцями. Гiбiскус доцiльнiше вирощувати у зимових садах, оскiльки рослина має досить великi розмiри.

Ахiменес (рис. 13) чарiвна квiтка з Центральної Америки (Мексика, Гватемала). Вимагає яскравого освiтлення, пухкого поживного грунту, рiвномiрного зволоження. Розмножують рослину бульбочками, живцями, насiнням. Рослину варто використати як тимчасового мешканця кутка природи влiтку, коли пiд час цвiтiння вона покривається яскравими трубчастими квiтками.

Пеларгонiя (герань) походить з Пiвденної Африки. Вiдомо кiлька видiв пеларгонiї: зональна (рис. 14), пахуча, плющолиста, великоквiткова (рис. 15). Це свiтлолюбнi рослини, що потребують помiрного поливання та перебування взимку у свiтлому прохолодному примiщеннi. За вiдсутностi таких умов сильно витягуються. Навеснi їх слiд обрiзати. Роэмножують пеларгонiю живцями. Квiтнуть пеларгонiї майже цiлий рiк і є постiйними об’єктами кутка природи. Найбiльш цiнна пеларгонiя великоквiткова з великими, красивими, надэвичайно рiзноманiтно забарвленими квiтками, а гармонiйним поєднанням рiзних вiдтiнкiв i фарб. У дитячих садках бiльше вирощують пеларгонiю зональну, що має квiтки рiзних кольорiв. Висадивши три живцi в один горщик, можна створити живий, довгоквiтучий букет.

Розповiдаючи про пеларгонiю, знайомлять дiтей з рiзноманiтнiстю будови квiток, стебла, листкiв, способами розмноження цiєї рослини. Рiзнi види пеларгонії можна висаджувати на дiлянцi дитячого садка. Дiтей слiд обов’язково познайомити iз значенням рослини (не лише прикрашає, але й оздоровлює, з ефiрної олії роблять парфуми).

Примула  ( рис.16) походить з Китаю. Це чудова i широко вiдома кiмнатна рослина, яка цвiте протягом майже всього року. Свiтлолюбна, потребує рiвномiрного поливання, взимку й слiд тримати у прохолодному примiщеннi. Роэмножують примулу насiнням i дiленням куща. Примули прикрасять зимовий сад.

Пуансетiя (молочай чудовий)  рис. 17) родом з Центральної Америки та о. Ява. Привертає до себе увагу завдяки яскравим приквiтникам (червоним, рожевим, бiлим), якi зберiгають декоративнiсть протягом двох мiсяцiв. Це рослина короткого дня (зацвiтає при тривалостi освiтлення не більше 12 год на добу), поливання помiрне, розмножується живцями. Рекомендується для зимових садiв.

Сенполiя — узамбарська фiалка. ( рис .18) Її знайшов ботанiк Сент-Поль Іллер у горах Пiвденної Африки. Сьогоднi вiдома велика кiлькiсть гiбридних сортiв фiалок. Сенполiї потребують яскравого розсiяного освiтлення, рiвномiрного поливання, легкого поживного грунту, вони не витримують прямих сонячних променiв. Розмножують фiалки листковими живцями. В кутку природи фiалки бажанi i як тимчасовi, i як постiйнi мешканцi. Розглядаючи їх рiзноманiтнi за кольором i формою чудовi квiтки, листки з гарними вирiзьбленими краями, можна розповiсти дiтям, що цi прекраснi рослини— мандрiвницi.

Фуксiя (рис. 19) походить з Центральної Америки. Названа на честь ботаніка ХVI ст. Л. Фукса. На батькiвщинi фуксiя росте як кущ або деревце, досягаючи висоти 1,5 м. Ця свiтлолюбна рослина може рости i на великих пiвнiчних вiкнах, потребує помiрного поливання. Розмножують її живцями. В дитячому садку фуксiю можна використовувати як тимчасовий i постiйний об’єкт кутка природи. Розглядаючи з дiтьми оригiнальну квiтку фуксії, можна розповiсти, що вона нагадує ляльку-балерину у червоній кофтi, бiлiй спiдницi, з тонкими нiжками, взутими в жовтi черевички, зеленою голiвкою.

Цикламен (рис. 20). Батькiвщина — Мала Азiя, Грецiя. Рослина потребує в перiод цвiтiння свiтлого прохолодного мiсця, достатнього зволоження. Роэмножують її насiнням. Рекомендується для зимових садiв, оскiльки за вiдсутностi умов у групових кiмнатах вона швидко гине.

Цибулиннi кiмнатнi рослини

Цибулиннi кiмнатнi рослини близькi за своїми ознаками до красивоквiтучих, але мають бiологічнi особливостi: цибулину— видозмiнене стебло з запасом поживних речовин. Вони здатнi перебувати у станi спокою, доки не з’являться вiдповiднi умови - певна температура, достатня кiлькiсть вологи. Рослини, що належать до цiєї групи, потребують повного або часткового спокою протягом кiлькох мiсяцiв, а це означає, що цибулини треба певний час тримати неполитими або ледь политими. Яскравiсть цвiтiння, можливiсть вигонки роблять цi рослини цiкавими об’єктами куткiв природи.

Амарилiс (гiпеаструм) (рис. 21) походить з Пiвденної Африки і тропiчної Америки. Рослини свiтлолюбнi, потребують пухкого поживного грунту, помiрного поливання i стану спокою. Для цього рослину тримають 2—З мiсяцi (найчастiше з жовтня до кiнця грудня) в темному мiсцi i припиняють поливання. Наприкiнцi грудня або на початку сiчня слiд разом з дiтьми витягти цибулину з горщика, обтрусити з неї грунт, розглянути i посадити у свiжий поживний грунт.

Валота пурпурова.  (рис . 22) Батькiвщина — Пiвденна Америка. Вiдрiзняється вiд амарилiса бiльш вузькими листками i червонуватим забарвленням бiля їхньої основи. Цвiте переважно влiтку. Рослина свiтлолюбна, розмножують її дочiрнiми дiтками. Може використовуватися і в кутку природи, i в зимовому саду.

Гемантус (рис. 23) походить iз Середньої і Пiвденної Америки. Найбiльш розповсюдженi в кiмнатних умовах гемантус бiлоквiтковий і гемантус Катарина. Перший не вимагає яскравого освiтлення, другий полюбляє бiльш освiтленi мiсця. Поливаная помiрне, гемантус розмножують насiнням та вiддiленням цибулинок-дiток. Цiкаво тримати цю рослину у зимовому саду, де можна показувати дiтям своєрiднi товстi, м’ясистi листки i суцвiття, якi у бiлоквiткового гемантуса нагадують бiлу або жовтувату кульку, а у гемантуса Катарина — яскраво-червону. Цвiтiння продовжується близько мiсяця, пiсля чого утворюються яскраво-червонi, подiбнi до намиста, плоди.

Зефiрантес (рис. 24). Батькiвщина — Центральна Америка. В дошкiльних закладах найчастiше вирощують зефiрантес бiлий і зефiрантес Лiндлея з великими рожевими квiтками. Рослини вимагають яскравого освiтлення, рiвномiрного поливання, поживного грунту. Розмножують їх дочiрнiми цибулинами. Зефiрантес доцiльно внести в куток природи влiтку, в перiод його цвiтiння. Поодинокi квiтки на довгих квiтконосах ростуть досить швидко і раптом розкриваються лiйкоподiбними широкорозкритими квiтками рожевого або бiлого кольору, за що в народi цю рослину назвали вискочкою. Все лiто і восени можна спостерiгати за цвiтiнням цiєї рослини.

Евхарас амазонський (рис. 25). Батькiвщина — гори Колумбії. Свiтлолюбна рослина, але витримує і недостатнє освiтлення, поливання помiрне, розмножують її дочiрнiми цибулинами. Може бути і тимчасовим, і постiйним мешканцем кутка природи. Взимку, коли збiдненi спостереження за рослинами на прогулянках, багато радостi принесе дiтям внесення в куток природи цвiтучого евхариса — амазонської лiлеї. Розглядаючи її чудовi бiлоснiжнi квiтки, що нагадують нарциси, треба вiдмiтити їхнiй нiжний аромат. Квiтковi стрiлки наче пiдтримує блискуче темно-зелене листя. Помилувавшись з дiтьми красою евхариса, який цвiте, можна розповiсти старшим дошкiльникам, що рослина ця — мандрiвниця. ЇЇ батькiвщина — Пiвденна Америка, де в цей час панує лiто, і, нiби згадуючи про свою теплу батькiвщину, вона зацвiтає взимку чудовими квiтками. Саме тому люди i люблять вирощувати її у кiмнатах.

Кринум (рис. 26) походить з Пiвденної Америки. Це свiтлолюбна рослина, потребує помiрного поливання, роэмножують її дочiрнiми цибулинами. Цю рослину добре вирощувати у зимових садах, де потрiбно звернути увагу дiтей на її велику цибулину, що переходить у трав’янисте стебло, свiтло-зеленi ременеподiбнi листки i ароматвi квiтки бiлого або нiжно-рожевого кольору.

Панкрацiй iлiрiйський (рис. 27) у дикому виглядi зустрiчається у Середземномор’ї. Це невибаглива рослина, що любить свiтлi i теплi мiсця зростання. Роэмножують її дочiрнiми цибулинами i насiнням. Може бути рекомендована для зимових садiв, де приверне увагу бiлими, ароматними квiтками, схожими на лiлії, з сильно розрiзаними вузькими пелюстками.

Декоративно-листянi кiмнатнi рослини

До таких рослин вiдносять кущi i трав’янистi рослини. Серед них пальми, папоротi та iншi рослини, якi мають декоративний вигляд завдяки гарним орнаментальним листкам. Квiти у цих рослин неяскравi.

Аспiдистра (рис. 28) походить iз Схiдної Азії, де росте у темних лiсах. Це надзвичайно витривала, невибаглива рослина. Краще росте на освiтленому мiсцi, але переносить нестачу свiтла. Поливання помiрне, розмножують рослину подiлом куща. В умовах дитячого садка її краще вирощувати для декорування слабо освiтлених примiщень.

Аукуба (рис. 29) походить з Японії. Її часом називають золотим деревом через те, що її шкiрястi блискуче-зеленi листки вкритi золотистими плямами. Це невибаглива рослипа, яка потребує прохолодних примiщень, помiрного поливання. Розмножують її живцями, якi легко укорiнюються. Рекомендуеться для зимового саду.

Бегонiї — тропiчнi рослини з декоративними, часто розкiшно розписаними листками, цiняться саме за цю властивiсть, а не за цвiтiння. Найбiлыл пошнренi з них — бегонiя рекс, або королiвська (рис. 30), з орнаментальними надзвичайно рiзноманiтно забарвленими листками. Бегонiя червонувата має характерну ознаку — черешки листкiв i зворотний бiк листкiв вкритi червонуватим опушенням. Бегонiя рицинолиста — гарна мiцна рослина з товстим рожево-червоним повзучим стеблом i великими розсiченими мiднокоричнево-зеленими листками, що нагадують листки рицини. Бегонiя Феаста — рослина з повзучим стеблом i округлими блискучими, темно-зеленими, червоними iз зворотної сторони листками. Високi декоративнi якостi має бегонiя борщiвниколиста.

Дифенбахiя (рис. 31) походить з Бразилії. Останнiм часом цi рослини вирощують в iнтер’єрах завдяки гарно оздобленим листкам. Найбiльш розповсюдженi види — Тропiк сноу з бiлувато-. жовтими плямистими i Рудольф Реерс з жовто-зеленими з зеленою облямiвкою листками. Ця рослина потребує теплих свiтлих примiщень, помiрного поливання. Роэмножують її верхiвковими живцями, вiдрiзками стебла i бiчними пагонами. Дифенбахiю можна використовувати лише для зимових садiв, оскiльки сiк рослини отруйний. Пiд час спостережень увагу дiтей звертають на красу великих блискучих овальних зелених листкiв з бiлими бризками.

Драцена (рис. 32). Батькiвщина її — тропiчнi i субтропiчнi областi Азiї і Європи. Основну цiннiсть драценам надають довгi вузькi листки, зiбранi на стеблi красивим розложистим пучком. Найбiльш поширена драцена драконове дерево. Вона невибаглива до змiни температури, освiтлення i зволоження i може використовуватися для оформлення будь-яких примiщень дитячого садка, зимового саду. Розмножують її насiнням i живцюванням верхiвок пагонiв.

Кордилiна (рис. 33) — подiбна до драцени рослина, яку часто плутають. Основна вiдмiннiсть її — наявнiсть бiлих коренiв, Вона має паростки, крiм того, середня жилка листка добре помiтна. Досить розповсюджена кордилiна верхiвкова червонолиста з гарними видовженими зеленувато-червоно-рожевими до темно-червоно-фiолетових кольорiв листками. Кордилiни люблять свiтлi мiсця, якi трохи затiненi вiд прямого сонячного промiння, помiрне поливання. Роэмножують їх живцями верхiвок пагонiв. Цi декоратнвнi рослини прикрасять зимовий сад.

Кодiеум (кротон) (рис. 34) походить з осторовiв Малайського архiпелагу. Найбiльшої декоративностi рослинi надають широкi або вузькi цiльнокраї чи примхливо вирiзанi яскраво i строкато забарвленi у рожевий, жовтий, жовтогарячий, червоний, лiловий i зелений кольори листки. Рослина потребує рiвномiрної температури, вологостi повiтря, вiдсутностi протягiв, помiрного поливання. Роэмножують її живцями верхiвок пагонiв. Може рости у зимовому саду, де i показують дiтям її незвичайну красу i гармонiю фарб i форм.

Колеус (рис.35 ) походить з Тропiчної Африки i Азiї. Рослини прекрасно ростуть при яскравому сонячному освiтленнi, гостро реагують на нестачу вологи, потребують поживного грунту. Цi властивостi колеуса у поєднаннi з естетичними якостями його красивих забарвлених оксамитових листкiв роблять його бажаним об’єктом куткiв природи. Розмножують колеус верхiвковими живцями, якi легко укорiнюються i можуть бути використанi для садiння на дiлянцi.

Монстера (рис. 36). Батькiвщина її — Пiвденна Америка. Це красива невибаглива рослина, що потребує помiрного поливання, розмножують її живцями. В умовах дитячого садка її найкраще вирощувати у свiтлих вестибюлях, залах та зимових садах. Розглядаючи iз старшими дошкiльниками цю мiцну лiану, слiд звернути увагу на красу її великих блискучих темно-зелених розрiзних листкiв, велику кiлькiсть повiтряного корiння, що звисає iз стебла, дiстаючи до землi. Потрiбно розповiсти, що на батькiвщинi монстера живе у тропiчному лiсi, де завжди тепло, багато випадає дощiв i рослин так багато, що вони сплiтаються мiж собою i людинi пройти там дуже важко. На батькiвщинi монстера цвiте i дає плоди, якi нагадують за смаком ананас. У нас ця мандрiвниця прикрашає зали.

Папоротi, що вирощуються у кiмнатах, походять з тропiчних і субтропiчних областей обох пiвкуль. Найчастiше у кiмнатах вирощують адiантум i нефролепiс (рис. 37, 38) Обидвi рослини добре пристосувалися і невибагливi до умов утримання. Люблять свiтлi примiщення (але не пряме сонячне освiтлення), достатнє поливання, поживний грунт. Роэмножують їх подiлом куща, а також надземними повзучими пагонами, якi пришпилюють i засипають землею. Папоротi можуть широко використовуватися для оздоблення холiв, зимових садiв. Увагу дiтей треба привернути до краси довгих грацiозних вигнутих вай нефролепiса, порiвняти з тими папоротями, якi дiти бачили в наших лiсах. Розглядаючи адiантум, слiд звернути увагу на його нiжну будову: витонченi яскраво-зеленi нiжнi ваї на темно-коричневому черешку. Певний час папоротi можна тримати в куточку природи.

Сансев’єра (рис. 40) походить з Пiвденної Африки, а тропiчний вид з острова Цейлону, одна з найбiльш невибагливих кiмнатних рослин щодо освiтлення, тепла i вологи. Розмножують її дiленням кореневищ пiд час пересаджування, а також листковими живцями. Сансев’єру можна використовувати в кутку природи, для оформлення iнтер’єрiв i в зимовому саду. Звертаючи увагу на своєрiднiсть забарвлення листка — темнi і свiтлi поперечнi смуги, слiд наголосити на їх декоративностi, гармонiйному поєднаннi кольорiв. Потрiбно розповiсти дiтям, що таке забарвлення видовженого листка деяким людям нагадувало забарвлення щуки, і тому рослину ще називають щучим хвостом. На батькiвщинi, в Індiї, де й вирощують, з листкiв сансев’єри роблять тканини, мотузки.

Фiлодендрон ( рис.41) розповсюджений у тропiчних дощових лiсах Америки. Рослина тепло- i свiтлолюбна, хоч й й треба притiняти вiд прямого сонячного промiння, любить пiдвищену вологiсть. Розмножують її живцями. Цю гарну рослину з декоративними листками доцiльно розташовувати у великих примiщеннях, зимових садах.

Фiкус ( рис.42) завезений з Індiї, де вiн росте великим деревом. Рослина добре розвивається у сонячних мiсцях кiмнати, але досить добре переносить i затiнення. Вимагає достатнього поливання і поживного грунту. В умовах хорошого догляду у фiкуса у перiод з весни до осенi повинно з’являтися щотижня по одному листку. Розмножують рослину живцями. В дитячому садку невеликi екземпляри фiкуса можуть утримуватися в кутку природи, великi ж рослини тримають у зимових садах. Розглядаючи iз старшими дошкiльниками фiкус, слiд звернути увагу на гарне темно-зелене шкiрясте овальне листя, розповiсти, що на своїй теплiй батькiвщинi фiкусів виростають величезними гiллястими деревами з великими листками. Фiкус ще називають гумовим деревом, бо в його стеблах є молочний сiк, з якого ранiше робили гумовi речi.

Циперус (рис. 43 ) походить з болотистих мiсцевостей Мадагаскару. Це невибаглива до освiтлення i температури рослина, краще росте в поживнiй гумуснiй землесумiшi, потребує щедрого поливання або утримання у пiддонах з невеликою кiлькiстю води. Рослину можна вирощувати в акварiумах, але не можна опускати горщики у воду бiльщ як на 1/4 їхньої висоти. Розмножують циперус подiлом куща або живцюванням верхiвок стебел.

Циперус—цiкава рослина для кутка природи завдяки особливостям будови i диференцiйованим потребам у водi. Увагу дiтей треба привернути до свiтло-зеленого нiжного листя, зiбраного у красивi зонтикоподiбнi крони, триграннi високi стебла. Старших дошкiльникiв можна познайомити з живцюванням листковими коронками. При цьому листя вкорочують i центр коронки садять у горщик з землесумiшшю. Такий живець швидко утворює коренi.

Ампельнi i виткi кiмнатнi рослини

Ампельнi рослини — це рослини iз звисаючими видовженим пагонами і стеблами. Виткi і лазячi рослини здатнi пiднiматися на висоту завдяки пристосуванням — присоскам, вусикам. Цi рослини вносять рiзноманiтнiсть в озеленення, серед них є чимало таких, що красиво цвiтуть.

Аспарагуси ( рис. 44) розповсюдженi у м’якому субтропiчному клiматi Серед кiмнатних рослин є два види: аспарагус пiрчастий — ажурний кущ з пiднятими пагонами i голкастими надзвичайно нiжними листками і аспарагус Шпренгера — iз звисаючими довгими пагонами, вкритими свiтло-зеленими кладодiями. Аспарагус Шпренгера — свiтлолюбна рослина, пiрчастий аспарагус — тiньовитривалий. Обидва аспарагуси потребують поживного грунту, достатнього зволоження. Розмножують їх подiлом куща і насiнням.

Хелксiне ( рис. 45) (дитячi слiзки) — походить iз Сардинiї. Це невибаглива рослина, яка витримує як яскраве освiтлення, так i притiнення, потребує рiвномiрного поливання, розмножують її подiлом куща. Хелксiне найкраще використовувати у зимових садах пiд час створення квiткових композицiй. Рослина швидко розростається, утворюючи на поверхнi цiлий килим, i звисає з країв горщикiв густою бородою.

Дэвоник ампельний (рис. 46) походить з Італiї. Є два його види - з бiлими і голубими квiтками, що мають форму вiдкритого дзвоника. Навеснi i на початку лiта рослина вкривається великою кiлькiстю квiток. Любить добре освiтленi мiсця, примiщення, що добре провiтрюються, поживний грунт. Розмножують її дiленням, живцюванням i насiнням.

Плющ звичайний (рис. 47) широко розповсюджений вiд канарських островiв та Ірландiї до Японiї. Рослина невибаглива до свiтла i тепла. Розмножуютъ плющ живцями, якi легко укорiнюються. Цiкава особливiсть рослини — наявнiсть повiтряних корiнцiв, якими вона мiцно чiпляється до опори i пiднiмається вгору, нiби крокує по стiнi. На це слiд звернути увагу, якщо рослина утримується у кутку природи або у зимовому саду.

Плющ восковий, або Гойя м’ясиста (рис. 48), завезений з Австралії. Назву одержав на честь вiдомого англiйського садiвника Гойї. Невибаглива рослина, що добре росте у заичайнiй землесумiшi, краще цвiте, якщо росте на пiвденних вiкнах, розмножується живцями. Плющ Гойя — цiкавий об’єкт для куткiв природи завдяки його своєрiднiй будовi, декоративностi: довге тонке повзуче стебло, товстi, шкiрястi, блискучi темно-зеленi листки i дуже ароматнi квiтки, зiбранi у зонтикоподiбнi суцвiття. Квiтки, наче зробленi з воску, жовтувато-бiлi, невеликi, з центром у виглядi червоної зiрочки.

Сингонiум  ( рис. 49) у дикому виглядi зустрiчається у Пiвденнiй i Центральнiй Америцi. Це витончена, красива, невибаглива рослина, що потребує рiвномiрного поливання, витримує низькi температури, хоч і теплолюбна, недостатнє освiтлення. Розмножують її живцями. Може вирощуватися і в групових примiщеннях,і у зимових садах для вертикального озеленення і створення композицiй.

Сциндапсус (рис. 50 ) — трав’яниста лiана з Тропiчної Азії. Любить теплi, свiтлi примiщення, регулярне поливання, розмножується живцями. Завдяки швидкому росту i декоративностi листкiв — блискучих, шкiрястих, яскраво-зелених з золотистими смужками i штрихами (сциндапсус золотистий) — ця рослина набула широкого розповсюдження в дитячих садках і вирощується в групових кiмнатах, зимових садах, використовується для оформлення iнтер’єрiв.

Сеткреазiя пурпурова (рис. 51 ) походить з Мексики. Це тепло- i сонцелюбна рослина. Чим яскравiше освiтлення, тим краще забарвленi її листки. Поливання рiвномiрне. Рослина приваблива соковитими пагонами з темними, оксамитовими, червонувато-пурпуровими листками. Рекомендується для куткiв природи, зимових садiв, оформлення iнтер’єрiв. У кутку природи на прикладi цiєї рослини можна показати рiзноманiтнiсть форми стебла, листкiв, їхнього забарвлення, вплив свiтла. Рослину легко розмножують живцями, її можна використовувати для садiння на дiлянцi.

Традесканцiя.  ( рис.  52)Батькiащина її — тропiчнi областi земної кулi, названа на честь садiвника англiйського короля Джона Традесканта. Є багато видiв цiєї рослини: традесканцiя бiлоквiткова з зеленими i строкатими листками, традесканцiя зеброподiбна з двома широкими срiблясто-бiлими смугами на верхнiй поверхнi листка i червонуватим кольором на нижнiй, традесканцiя човноподiбна тощо. Найбiльш розповсюдженi двi першi. Традесканцiї — невибагливi рослини, краще ростуть у свiтлому примiщеннi (не на яскравому сонячному освiтленнi), вимагають рiвномiрного поливання. Розмножуються живцями, якi легко укорiнюються. Широко використовуються в дитячих садках для куткiв природи, оформлення iнтер’єрiв, у зимових садах. Для порiвняння бажано мати 2—3 види цiєї рослини.

Хлорофiтум (рис. 53 ) походить з Пiвденної Африки. Вирощують як зелену, так i строкату форму цiєї рослини, яка полюбляє достатнє освiтлення (але не пряме сонячне), Рiвномiрне поливання. Розмножують вiддiленням молодих дочiрнiх рослин.

Цисус   ( Рис. 54) — кiмнатний виноград. Найбiльш розповсюджений цисус ромболистий — грацiозна лiана з гарними ромбiчними темно-зеленими листками. Походить з Пiвденної Америки. Потребує свiтлого примiщення (яскравого сонячного промiння не любить), достатнього поливання. Iнший вид цисуса антарктичний (рис. 55 ) — походить з Австралiї. Це високоросла лiана з видовженими, зазубреними по краю, темно-зеленими щiльними листками. Вимоги до умов утримання i розмноження такi самi, як i у цисуса ромболистого. В дитячих садках цi рослини можуть широко використовуватися для оздоблення iнтер’єрiв, зимових садiв.

Сукуленти

Сукулентами називають групу рослин, тцо належать до рiзних ботанiчних родин, але мають спiльну властивiсть — нагромаджувати в своїх стеблах i листках воду. Ця особливiсть найбiльш яскраво виявляється у кактусiв i пов’язана з умовами їхнього iснування на батькiвщинi. Бiльшiсть кактусiв походять з посушливих районiв Америки. В дитячих садках можна вирощувати невелику кiлькiсть сукулентiв, саме тих, що не мають колючок.

З листкових сукулентiв у дитячому садку дiтей можна познайомити з алое i каланхое, що мають лiкувальні властивостi.

Алое ( рис. 56) походить з Пiвденної Африки. Це невибаглива рослина, свiтлолюбна, але не переносить прямого сонячного промiння, поливання помiрне. Роэмножують її живцями, якi краще брати з верхiвок i перед садiнням пiдсушувати. Знайомлячи старших дошкiльникiв з рослиною, можна розповiсти, що у соковитих листках алое є цiнна лiкарська речовина (алоїн — бiогенний стимулятор) i тому люди люблять вирощувати цю рослину, щоб лiкуватися. А ще алое добре вбирає i знешкоджуе отруйнi речовини в повiтрi.

Каланхое пiрчасте (рис. 57) походить з тропiкiв Америки i Африки. Це невибаглива свiтлолюбна рослина, що потребує помiрного поливання. Пiд час цвiтiння приваблює яскравими червоними квiтками, зiбраними в зонтик. Розмножують рослину живцями стебловими i листковими. Соком каланхое лiкуються.

Догляд за кiмнатними рослинами

Розмiщення кiмнатних рослин. Меблi в кутку природи розташовують бiля вiкон або в промiжках мiж ними, але не поруч iз системами опалення. Пiд час розмiщення кiмнатних рослин враховують їхнi вимоги до свiтла. Свiтлолюбнi рослини ставлять ближче до джерела свiтла. Цього особливо потребують пеларгонiя, колеус, кала та iн. Тiньовитривалi рослини ставлять в менш освiтлених мiсцях.

Для того щоб крона у кiмнатних рослин розвивалася рiвномiрно, слiд час вiд часу змiнювати їхне положення вiдносно джерела свiтла, тобто перiодично повертати горщик навколо осi.

Пiд час розмiщення кiмнатних рослин слiд подбати i про декоративний ефект. Добре виглядатиме колеус серед нiжної зеленi аспарагуса. Красивоквiтучi рослини, а також рослини з гарнозабарвленими листками нададуть бiльшої виразностi тим мiсцям кутка природи, де ростуть сансев’єра, аспiдистра тощо.

Вирощувати рослини треба при рiвномiрнiй температурі повiтря (коливання в межах 3—б °С не шкiдливi). Протяги впливають на рослини негативно, тому розташовувати їх треба там, де протягiв немає.

Поливання. Це один з найважливiших видiв догляду. Саме через неправильне поливання найбiльше терплять рослини в дитячих садках.

Майже всi кiмнатнi рослини восени та взимку поливають помiрнiше, нiж навеснi i влiтку. Поливати треба водою кiмнатною температури, вiдстояної протягом доби. Носик лiйки при цьому слiд тримати ближче до поверхнi грунту, щоб струмiнь води не вибивав грунту. Наголошують на тому, що рослину треба поливати, якщо пiдсох верхнiй шар грунту. Води слiд лити стiльки, щоб не лише верхнiй, але й нижнiй шар грунту був насичений вологою i невелика кiлькiсть її пройшла на пiддон. Пiд час поливання не слiд бризкати водою на листки, особливо на тi, що мають м’яке опушення, оскiльки це викликає появу бурих плям i псує вигляд рослини. Рослини iз шкiрястим, неопушеним листям навеснi i влiтку треба обов’язково раз на тиждень обприскувати водою.

Пересаджування. Бiльшiсть кiмнатних рослин не частiше 1— 2 разiв на рiк потребують пересаджування. Як правило, роблять це навесиi, з березня по травень. Перед пересаджуванням рослину слiд полити, перевернути горщик догори дном i, пiдтримуючи землю з рослиною лiвою рукою, правою зняти горщик. Якщо горщик зразу не знiмається, слiд обережно постукати його об край стола. Грудку землi з рослиною треба трохи обтрусити вiд старої землi i зняти верхнiй та нижнiй її шари (близько 2—3 см). Загостреною паличкою прочистити землю мiж коренями (обережно, не пошкоджуючи останнiх), зрiзати ножем гнилi або поламанi корiнцi, пiсля чого рослину можна пересаджувати.

Для пересаджування треба брати чистий горщик, трохи бiльший вiд попереднього. На дно нового горщика кладуть черепок, зверху насипають шар (2—3 см) рiчкового пiску, потiм шар зволожевоi землесумiшi i лише пiсля цього ставлять рослину в горщик так, щоб стебло було у центрi горщика, а коренева шийка не була заглиблена. Низьке або високе саджання впливає на нормальний рiст i розвиток рослини. Правильно розмiщену рослину обережно засипають з бокiв землею, яку ущiльнюють. Обов’язково треба залишити 1,5—2 см до краю горщика для поливання. Пiсля пересаджування треба негайно полити рослину i поставити її на 6—7 днiв у затiнене мiсце, а погiм уже туди, де вона постiйно стоятиме. Найчастiше пiд час пересаджування розсаджують рослини, що розмножуються подiлом куща, цибулинами.

Перевалка. Часто замiсть пересаджування в дитячих садках використовують перевалку, пiд час якої рослини зовсiм не пошкоджуються. Для перевалки пiдбирають горщик, дiаметр якого бiльший вiд попереднього на 1—2 см. Обережно виймають рослину, кладуть у горщик дренаж, переносять у нього рослину i засипають по краях поживним грунтом.

Пiдживлення. Пiдживлювати пересадженi рослини можна не ранiше як через 4—6 мiс пiсля пересаджування. Пiдживлення застосовують лише навеснi i влiтку не частiше одного разу на тиждень або на 10—15 днiв. При наявностi органiчних добрив (пташиний послiд) його настоюють тиждень, пiсля цього розводять водою у пропорцiї 1/20. Мiнеральнi добрива (квiткову сумiш) використовують вiдповiдно до iнструкцiй, що додаються. Слiд пам’ятати, що надмiрна кiлькiсть добрив є шкiдливою. Перед пiдживленням рослини обов’язково поливають чистою водою. Пiд час використання мiнеральних добрив треба суворо додержуватися технiки безпеки.

Пiдрiзування. Перед початком iнтенсивного росту навеснi рослини слiд пiдрiзувати, особливо тi, у яких стебла витягуються і оголюються (пеларгонії, колеуси тощо). Крiм того, з крони слiд зрiзати покрученi, хворi гiлки, а також тi, що ростуть усередину крони. Пiд час пiдрiзування треба стежити за тим, щоб зрiз був якраз над брунькою.

Боротьба з хворобами та шкiдниками кiмнатних рослин. За умови забезпечення потреб рослин у свiтлi, волозi, вiдповiднiй температурi, поживному грунтi вони виявляють хорошi ознаки росту, гарно цвiтуть. Поява жовтих i скручених листкiв, коричнених плям є сигналом недостатнього живлення, зволоження, наявностi шкiдникiв. У цьому разi потрiбно уважнiше поставитися до рослини, пiдживити її, пересадити, простежити, щоб не пересушувався грунт.

Кiмнатнi рослини найчастiше пошкоджують попелицi, щитiвки, павутинний клiщ, ногохвiстки. Як тiльки вони виявилися, треба вiдокремити зараженi рослини вiд здорових, а далi вжити заходiв до знищення шкiдникiв.

До догляду за рослинами в кутку природи вихователь залучає дiтей, починаючи з молодшої групи, даючи нескладнi доручення — полити рослини. Складнiшi види доручень (пересаджування, пiдрiзування) виконує вихователь, але обов’язково в присутностi дiтей. При цьому кожну свою дiю вихователь повинен мотивувати i коментувати.

Сезоннi змiни у рослинних об’єктах кутка природи

Крiм кiмнатних рослин, постiйних i тимчасових мешканцiв кутка природи, потрiбно вводити туда й iншi об’єкти.

Восени в куток природи пересаджують сальвiї ( рис. 56), хризантеми ( рис. 57), якi ще довго потiм цвiтуть. Вони прикрашають куток природи і дають змогу спостерiгати вплив умов середовища на розвиток рослин. Навеснi цi рослини можна розмножити живцями для садiння на дiлянцi. Цiкаво пересадити з городу кущ помiдорiв, що цвiте, на якому будуть утворюватися i дозрiвати плоди.

Узимку в кутку природи висаджують цибулю, яку поступово вживаютъ у їжу. Для мешканцiв кутка природи (хом’ячка, морської свинки) вирощують овес, пророщують коренеплоди буряка для одержання соковитих листкiв.

Навеснi в кутку природи пророщують насiння, вирощують розсаду рiзних овочевих та квiткових рослин, якi дають багатий матерiал для рiзних порiвняльних спостережень.

Улiтку куток природи прикрашають квiтковими композицiями зі зрiзаних декоративних квiткових рослин. Це допомагає ознайомити дiтей з основними правилами складання букетiв.

4. Тварини

 завдяки своїй рухливостi і цiкавiй поведiнцi викликають у дiтей великий iнтерес. Серед них у кутку природи утримуються як постiйнi, так і тимчасовi мешканцi.

Постiйними мешканцями кутка природа є акварiумнi риби. В акварiумi можна утримувати як дрiбних предтавникiв риб наших прiсноводних водойм, так i екзотичних риб — мешканцiв тропiчних водойм, якi характеризуються бiльшою декоративнiстю забарвлення, форм.

Усiх екзотичних акварiумних риб можна подiлити на холодноводних та теплолюбних. До холодноводних належать золотi рибки i її рiзновидностi — вуалехвiст, комета, телескоп, шубункiн, львиноголiвка. До теплолюбних — скалярiї, неони, пiвники, молiнезiї та iн.

За способом розмноження екзотичнi риби подiляються на живородящих та iкрометних. До живородящих вiдносяться гупi, мечоносцi, пециллiї та молiнезiї. Решта рибок — iкрометнi.

З живородящих риб утримується гупi (рис. 58), яка походить з водойм Пiвденної Америки. Тепер виведенi десятки порiд цiєї риби, якi вражають нас кольором, розмiрами i формою плавцiв.

Мечоносець (рис. 59) — розповсюджений на пiвднi Пiвнiчної Америки. Вiд вихiдної форми шляхом добору виведено червоних, золотистих, тигрових, чорних мечоносцiв. Самець добре вiдрiзняється вiд самок мечоподiбним виростом хвостового плавця.

Молiнезiя( рис. 60) походить з водойм Центральної i Пiвденної Америки. Особливо цiниться бархатисто-чорна рiзновиднiсть її. Ця рибка потребує багатої на кисень води i рiзноманiтного корму.

Пецилiя ( рис. 61). На своїй батькiвщинi, в Мексицi, Гватемалi, цi риби не вiдзначаються яскравiстю. Проте акварiумiстами виведено надзвичайно гарнi золотистi, яскраво-червонi та iншi рiзновиди цих рибок.

Живородящi риби досить плодовитi. Мальки розвиваються в органiзмi самки, з’являючись на свiт приблизно через ЗО днiв. Новонародженi риби можуть живитися дрiбними циклопами i вмiють рятуватися вiд ворогiв у заростях рослин.

Серед iкрометних риб у дитячих садках обов’язково повинна утримуватися золота рибка ( рис. 62)  та її рiзновидностi. Вперше вони були виведенi у Китаї вiд карасiв. Яскравозабарвленi золотi рибки, шлейфовi комети, нiжнi вуалехвости — цiкавi об’єкти для спостережень дошкiльникiв.

Цiкавими для дитячих садкiв є лабiринтовi риби ( рис. 63) . Цi риби дихають не тiльки розчиненим у водi киснем, але й атмосферним повiтрям, яке вони перiодично заковтують ротом, пiднiмаючись на поверхню води. Найбiльш вiдомi з них макроподи (рис. 48), гурамi, пiвники. Всi вони теплолюбнi, температура води в акварiумi повинна бути 22—24 °С, а пiд час нересту — вища. Якщо умови дитячого садка дозволяють утримувати їх, дiти можуть спостерiгати цікавi прояви пiклування лабiринтових рибок про потомство.

Соми — цiкавi риби, часто з незвичайною зовнiшнiстю. Тримаються переважно дна i можуть бути пiдсененi в акварiум до будьяких риб. Найбiльш поширенi представники сомiв крапчастий сом i анциструс.

Крапчастий сом ( рис. 64.)походить з Ла-Плати. Забарвлення його складається з сiрих плям iз зеленуватим металевим блиском.

Анциструс ( Рис. 65) — з вод Амазонки. Завдяки особливiй будовi рота може присмоктуватися до скла i пiдводних предметiв, очищати iх вiд обростання водоростями.

Кориснi для утримання в акварiумi грунтовi молюски, представником яких є меланiї ( рис. 66) . Вони постiйно живуть у грунтi, де доїдають рештки корму, якi не були використанi рибами. Отже, меланiї сприяють пiдтриманню бiологiчної рiвноваги в акварiумi. Розмножуються вони живонародженням.

Влаштування акварiума i догляд за ним

Акварiум є моделлю водойми, i спостерiгаючи за життям його мешканцiв, дiти пiзнають закономiрностi природи, особливостi життя риб, молюскiв, водяних рослин. Споглядання таємничо-чарiвного пiдводного свiту приносить естетичне задоволення, розвиває художнiй смак. догляд за мешканцями акварiума сприяє формуванню гуманних почуттiв, трудових навичок.

Для куткiв природи дитячих садкiв найкращим є прямокутний акварiум. Новий акварiум треба старанно вимити теплою водою без мила. Каркасний акварiум на замазцi заливають водою на тиждень, щоб вивести запах замазки. Екологiчна рiвновага в акварiумi залежить вiд багатъох факторiв: його розташування, розмiрiв і кiлькостi риб, рослин, грунту, якостi кормiв i систематичного догляду, що забезпечує пiдтримання бiологiчної рiвноваги, що встановилася, отже:

1. Акварiум не можна ставити бiля вiкна, оскiльки це призведе до небажаних наслiдкiв — надмiрного охолодження, розвитку зелених водоростей. Найкраще його. розташовувати коло перпендикулярної до вiкна стiни, забезпечивши достатнє природне освiтлення.

2. Не можна перенаселювати акварiум рибами (чим бiльша кiлькiсть риб, тим бiльше вони споживають кисню).

З. Рослини в акварiумi не тiльки надають йому краси, але й допомагають пiдтримувати воду чистою, а риб — здоровими. На свiтлi рослини збагачують воду киснем, вбираючи продукти, якi утворюються у процесi життєдiяльностi риб.

4. Грунт є одним з важливих екологiчних елементiв. При поступовому наповненнi його мiкроелементами, дрiбними органічними частинками, найпростiшими органiзмами вiн перетворюється в активне бiологiчне середовище, в якому вiдбувається мiнералiзацiя органiчних речовин, внаслiдок чого створюється поживний грунт, сприятливий для нормального росту розвитку рослин.

5. Бiологiчної рiвноваги легше досягти, якщо риб годувати живим кормом, оскiльки вiн не загниває i не розкладається.

Заселення акварiума

Перш нiж заселити акварiум рибами, треба пiдготувати для цъого грунт і висадити рослини. На дно акварiума насипають пiсок з крупинками 2—5 мм завбiльшки. Дрiбний рiчковий пiсок, щебiнь з гострими краями і морська галька для прiсноводного акварiума непридатнi. Пiсок ретельно промивають проточною водою у вiдрi і насипають в акварiум шаром 2—З см завтовшки, з невеликим нахилом до передньої стінки.

Воду для акварiума вiдстоюють протягом 1—З днiв в емальованому або скляному посудi, щоб iз неї вивiтрився згубний для риб i рослин хлор. Заливають акварiум водою не повнiстю (рiвень її повинен бути нижчим на 1—2 см вiд верхнього краю) і надалi в акварiум пiдливають тiльки вiдстояну воду.

Рослини висаджують так, щоб високi екземпляри розмiщувалися бiля задньої стiнки, меншi — перед ними, а на передньому плані висаджують низькорослi рослини. Неодмiнно потрiбно залишити вiльну дiлянку дна, на якiй риби зможуть пiдбирати корм.

Вiдомо близъко 600 видів рослин для акварiумiв. Їх подiляють на вiльноплаваючі і тi, що укорiнюються у грунтi.

Серед вiльноплаваючих рослин добре і швидко ростуть в акварiумi такi:

Ричiя (рис. 67) — мох, який плаває на поверхнi води і має вигляд розгалужених зелених гiлочок. Поширена в незамерзаючих водоймах усiєї земної кулi. При яскравому освiтленнi швидко розростається тому треба стежити, щоб ричiя не затягнула всю поверхню води. В ричії ховаються і знаходять собi харчування мальки.

Пiстiя (рис. 68) також плаває на поверхнi води і поширена у водоймах, де температура води не нижче 10—15 °С. Має вигляд розетки опушеного свiтло-зеленого листя, вниз вiд якої вiдходять довгi м’якi корiнцi. Розмножується вегетативно.

Серед рослин, що укорiнюються у грунтi, в акварiумах добре ростуть такi:

Альтернантера (рис. 69) — ефектна тропічна рослина з товстим ламким і загостреним ланцеподібним листям оливкового або лілового кольору. Легко розмножують її живцями.

Валіснерія (рис. 70) – невибаглива рослина, поширена у водоймах тропіків та субтропіків. Довге стрічкоподібне листя валіснерії зібране розеткою і стелиться по поверхні води, але корінням кущ міцно тримається в грунті. Розмножується валіснерія, викидаючи пагони з бруньками, із яких з’являються нові рослини.

Папороть водяна (рис. 71) поширена у тропіках. Може плавати на поверхні або висаджуватися в грунт. Молоді рослини з’являються просто на світло-зеленому листі. Любить яскраве освітлення.

Ехінодорус амазонський (рис. 72). Листя усічено-ланцетоподібне, загострене, до 20 см завдовжки і до 3 см завширшки, з добре помітними прожилками. Молоді рослини з’являються на довгому квітконосі.

Кабомба (рис. 73) – тропічна рослина з Америки з ніжними ажурними мутовками. Добре росте при яскравому освiтлентннi, розмножують її стебловими живцями.

Гiгрофiла (рис. 74) походить iз Пiвденно-Схiдної Азiї. На мiцному стеблi попарно супротивно розмiщується свiтло-зелене листя. Розмножують рослину живцями.

Кушир (рис. 75) зустрiчається у всiх водоймах. На тонкому стеблi розмiщуються густi кiльця жорстких голчастих листочкiв. Невибаглива i швидкоростуча рослина. Плаває в товщi води. Кушир - добра схованка для малькiв.

Стрiлолист (рис. 76) поширений у тропiках Америки. Розеточна рослина з вузьким листям без черешкiв, до 20 см завдовжки, невибаглива, розмножується швидко, так само як i валiснерiя.

Годування риб

Годувати акварiумних риб слiд рiзноманiтним кормом один два рази в день так, щоб корм вони з'їдали за 10-20 хв.

У живленнi риб застосовують живий i сухий корми. Сухий корм - це сушена дафнiя, комбiнований корм фiрми "Тетра". Проте постiйно годувати сухим кормом риб не рекомендуєвсться.

Найбiльш розповсюджений живий корм - трубочник, мотиль i коретра.

Трубочник - представник кiльчастих червiв, що живе у мулi ставкiв. Невелику кiлькiсть трубочника легко зберiгати в холодильнику у банцi з водою, яку кожний день треба замiнювати.

Догляд за акваріумом

При правильному догляді акваріум завжди буде радувати зеленими заростями і яскравими здоровими рибками.

Раз на тиждень акваріум чистять з допомогою сифона – гумового шланга з широкими пластмасовим наконечником, через який відсмоктують воду з брудом, що назбирався у верхньому шарі грунту. Рослини і риби при цьому залишаються в акваріумі. Під час чищення зливають до 1/3 об’єму брудної води і замінюють її відстояною водою.

Скло акваріума, яке покрите зеленим наростом водоростей, очищають скребком з лезом. Під час чищення акваріума приводять у порядок і рослини: обривають жовте листя, проріджують кущі.

Якщо в акваріумі створено біологічну рівновагу, повну заміну води здійснюють не частіше 1-2 разів у 1-2 роки, якщо у цьому виникає потреба.

Під час годування риб уважно стежать, чи немає серед них таких, що неприродно плавають, лежать на дні. Якщо такі є, то їх відразу ж відсаджують в окрему посудину для лікування, а сачок після цього прополіскують у гарячій воді.

Щоб риби не вискочили з акваріума, його слід прикривати склом.

Риби повинні вчасно одержувати достатню кількість якісного корму і бути ситими. Існуюча думка, що для підтримання нормального стану риб їх краще не догодовувати, ніж перегодовувати, хибна. Ввається нормальним, коли дорослих риб годують уранці і ввечері. Залишки сухого корму, не використаного рибами, не можна залишати в акваріумі, бо вода стане каламутною (корм швидко загниває і розкладається, споживаючи кисень).

Розмноження риб

У хороших умовах риби можуть розмножуватися. У живородящих риб черевце стає повним, бiля анального плавця виразнiше помiтна темна пляма. Для нересту самку слiд пересадити в окремий акварiум без грунту, але з жмутиком куширу, де будуть ховатися народженi мальки. Оскiльки бiльшiсть риб поїдає своїх i чужих малькiв, пiсля нересту самку повертають в акварiум, а малькiв годують дафнiями, циклопами, подрiбненим сухим кормом.

У лабiринтових риб пiсля нересту вiдсаджують iнших риб i самку. А самця вiдсаджують тiльки пiсля того, як мальки попливуть.

У цихлових риб пiсля метання iкри батькiв iз нерестовища не вiдсаджують. За вiдкладеною iкрою звичайно доглядає самка, обмахує її плавцями i проковтує бiлi мертвi iкринки. Самець ревниво охороняє дiлянку. Дорослих риб вiдсаджують тiльки тодi, коли мальки змiцнiютъ i зможуть самостiйно плавати.

Птахи в кутку природи

Рухливiсть птахiв, їхнє яскраве привабливе забарвлення, цiкава поведiнка, спiв - усе це зумовлює великий iнтерес до утримання птахiв у кутку природи i виховання дбайливого ставлення до них, вiдповiдальностi за життя живої iстоти.

У кутку природи можна утримувати тих птахiв, якi добре розмножуються в умовах неволi,- хвилястих папуг i канарок.

Батькiвщина хвилястих папуг ( рис. 77) - Австралiя, де вони живуть у невеликих гаях. Природне забарвлення птахiв - трав'янисто-зелене з поперечними темними хвилястими смугами. Шляхом штучного добору були виведенi найрiзноманiтнiшi за кольором птахи. Самка вiдрiзняється вiд самця буруватим забарвленням восковицi, у самця ж вона блакитна. У молодих птахiв восковиця має рожевувате забарвлення.

Щоб папуга легше звикав до неволi, краще брати в куток природи молодого птаха. Здоровий птах має гладке оперення i дзьоб, цiле махове i хвостове пiр'я.

Для утримання папуг використовують клiтки, виготовленi з металевого дроту. Найкраще пiдходить клiтка таких розмiрiв, см: довжина - 60, висота 50, ширина 30-35.

Клiтку з хвилястими папугами встановлюють у свiтлому мiсцi, але не на сонцi i не на протягу. Якщо в дитячому садку є умови для влаштування вольєра, це сприятиме полiпшенню умов утримання птаха. Надзвичайно добре впливає на здоров'я папуг утримання їх влiтку у вiдкритих вольєрах на повiтрi.

Корм для хвилястих папуг повинен складатися з чотирьох компонентiв: зернового, м'якого, вiтамiнного, або зеленого, i мiнерального.

Зерновий корм - основний для птахiв. Вiн складається з жовтого або бiлого проса, канаркового насiння з невеликою добавкою вiвса i вiвсянки та соняшнику. Вiдсутнiсть проса в рацiонi птахiв викликає у них шлунково-кишковi захворювання. Корисно давати птахам колоски вiвса молочно-воскової стиглостi.

До м'яких кормiв належать бiлий хлiб, сухарi, сир, яйця, страви з картоплi, пудинги. Забороняється давати папугам м'яснi продукти, тваринний жир, шоколад,

Вiтамiнний, або зелений, корм складається з листкiв салату, редису, буряка, капусти, моркви, конюшини, подорожника. Не можна давати мокру зелень, оскiльки вона викликає пронос. Кориснi свiжi гiлки верби, вишнi, яблунi, берези тощо. Потрiбно давати папугам кусочки яблук, груш, кавунiв, динь.

Мiнеральний корм завжди повинен бути у клiтцi. Вiн складається з крупного рiчкового пiску, товченої яєчної шкаралупи вiд сирих яєць, товченої шкiльної крейди, кухонної солi, цукрового пiску, подрiбненого деревного вугiлля. Все це потрiбно мiняти через 10 днiв, в мiру забруднення.

Добова норма зернового корму - столова ложка, м'якого - одна чайна ложка на птаха. Вiтамiнний корм дають у необмеженiй кiлькостi. Воду птахам дають сиру, кiмнатної температури, мiняють її щодня.

Хвилястi папуги легко розмножуються в клiтках i вольєрах. Стимулом для цього є гнiздовий ящик або дуплянка з лотком 5 см i внутрiшньою камерою близько 15 см у попереку. Гнiздова пiдстилка не потрiбна, дно дуплянки роблять не пласким, а трохи нахиленим до центра, щоб яйця трималися поруч. Насиджування триває 17 днiв. Пташенята виводяться не одночасно, тому в одному виводку вiк їх рiзний. Однак це не заважає нормальному вигодовуванню молодняка. Якщо розмноження птахiв вiдбувається в перiод короткого свiтлового дня, вночi клiтку з папугами потрiбно освiтлювати нiчником.

Деякi найбiльш здiбнi хвилястi папуги навчаються вимовляти слова i речення. Бiльш здiбнi до розмов самцi, нiж самки. Навчання папуг вимовляти слова потребує частого спiлкування, тихої спокiйної обстановки.

Канарки належать до ряду горобиних. Вважають, що назна канарка пов'язана з її походженням з островiв Канарського архiпелагу, звiдки у ХV ст. її завезли у Європу iспанськi, а потiм й iнші моряки. У природi канарки люблять лiс з галявинами та кущами. У негнiздовий перiод вони ведуть зграйний спосiб життя, живляться насiнням рiзних трав i фруктами. В перiод вигодовування пташенят канарки поїдають i дрiбних комах.

Природне забаралення дикої канарки ( рис. 78) - зелено-жовте, але вже у ХVII ст. з'явилися виведенi у неволi канарки рiзноманiтного забарвлення (жовтi, бiлi, коричневi). Пiсня домашньої канарки мало вiдрiзняється вiд пiсень диких канарок. Було помiчено, що канарки добре наслiдують звуки. Цим скористалися любителi, i в країнах Захiдної Європи i Росiї з'явилися канарки, пiснi яких вiдрiзнялися вiд пiсень диких канарок. Це канарки гарцського наспiву, якi виконують пiсню, злегка вiдкриваючи дзьоб, i канарки вiвсяночного наспiву, який вони перейняли вiд звичайної вiвсянки. Канарки вiвсяночного наспiву виконують пiсню з вiдкритим дзьобом.

Спiвець вважається хорошим, якщо кожне колiно у його спiвi тривале i переходи вiд одного колiна до другого плавнi i м'якi.

Для утримання канарки потрiбна клiтка розмiром 40х20х20 см. Розмiщувати її треба у свiтлих мiсцях кiмнати, але не на протягу i не на сонцi.

Як i у папуг, корм канарки складається з зернового, м'якого, вiтамiнного, або зеленого, i мiнерального.

Основним кормом є зерновий, який складається з сумiшi рiзного насiння (дрiбне бiле просо - З частини, канаркове насiння - 2 частини, вiвсяна крупа, сурiпка, рапс, льон по 1 частинi, салат- 1/2 частини). З задоволенням канарки поїдають насiння рiзних польових, лучних трав. На день дають по 1-2 чайнi ложки на пташку.

З м'якого корму канарки споживають яйце, бiлий хлiб, змочений у молоцi, кашi.

У лiтнiй перiод пiд час линяння в рацiон птахiв дуже корисно включити мурашинi лялечки.

З вiтамiнних, або зелених, кормiв канарки з задоволенням поїдають рiзнi соковитi рослини: мокрець, традесканцiю, проросле насiння i ростки пшеницi, вiвса, бруньки плодово-ягiдних дерев i кущiв. Потрiбно давати птахам фрукти i овочi: яблука, грушi, абрикоси, малину, огiрки, моркву (терту), капусту, салат.

Мiнеральний корм дають такий, як i папугам.

Якщо утримується пара канарок, навеснi вони можуть утворити пару і виводити пташенят. Для цього треба повiсити гнiздо i покласти в клiтку будiвельний матерiал для гнiзда: кусочки бавовняних ниток 6 см завдовжки, м'яку траву, сухий мох, дрiбне пiр'я. Не можна давати птахам вату, клоччя, оскiльки вони можуть зачепитися за тонкi волокна і потягнути за собою гнiздо з яйцями і пташенятами.

У кладцi буває 4-5 яєць голубуватого кольору з коричневими крапками. Перше пташеня вилуплюється з яйця на 14-й день, решта - через 2-З днi пiсля першого. Вони з'являються на свiт слiпими i в рiдкому пуху. Ростуть швидко: на 5-й день у них вiдкриваються очi, через 7-8 днiв з'являється пiр'я, а у 18-20 днiв маленькi канарки вже починають вилазити на переднiй край гнiзда i намагаються перестрибнути на сусiдню жердинку. У двомiсячному вiцi у птахiв розпочинається перше линяння, а у 5 мiсяцiв вони починають потихеньку спiвати. Молодi самки також iнодi пробують спiвати, проте спiвцем у канарок є самець. Якщо молодi канари в перший рiк життя будугь слухати спiви старих канарiв, то вони скорiше навчаться спiвати. Для цього їх розсаджують у клiтки поодиноко.

Правильне утримання птахiв у неволi складається з трьох основних умов: влаштування клiтки; складання раціону, близького до живлення на волi; догляд що забезпечує збереження здоров'я.

Кожна клiтка повинна мати подвiйне дно (зовнiшнє нерухоме і внутрiшнє висувне) i бортики, якi запобiгають засмiченню кiмнати. Годiвничка повинна обов'язково висуватися, щоб було зручно насипати в неї корм і чистити її. У клiтцi укрiплюються дерев'янi жердочки рiзного дiаметра (10-15 мм). Їх потрiбно розташувати так, щоб птахи не забруднювали своїми екскрементами годiвницю і поїлку. Поїлка повинна бути достатньо широкою і стiйкою. Для купання птахам ставлять ванночку з водою, яку прибирають пiсля того, як пташка викупалася.

Чистота - основна умова успiшного догляду за птахами. Iснує два способи утримання настилу у клiтцi: посипати його пiском або класти на нього папiр. Мiняти пiсок треба влiтку 2 рази на тиждень, а взимку 1 раз на тиждень, папiр треба мiняти щодня.

Птахи не бояться шуму, але бояться рiзких рухiв. Тому слiд привчити дiтей пiдходити до клітки спокiйно, рухатися плавно, неквапливо, Не можна брати птахiв у руки, крiм того випадку, коли це буде конче потрiбно. Здiйснюючи один раз на місяць генеральне прибирання клiток, птахiв переводять у нове примiщення, щiльно поєднавши вiдкритi дверцята обох клiток.

Виконання всіх цих вимог дає гарантiю хорошого здоров'я пташок.

Утримання ссавцiв у кутку природи

Із ссавцiв у кутку природи утримують тих, що добре розмножуються в умовах неволi. Представниками їх є морська свинка та хом'ячок, що належать до ряду гризунiв.

Морська свинка ( рис. 78) походить з Пiвденної Америки, де була одомашнена ще iнками. Звiрка вирощували на м'ясо i заради забави. В Європу морська свинка була завезена близько 400 рокiв тому «з-за моря», тому спочатку стала називатися заморською, а потiм просто морською свинкою.

На батькiвщині вони живуть невеликими групами серед трави і кущiв, де споруджують нори. Природне їхнє забарвлення - коричнево-буре, сiре. Вiд цих форм виведенi бiлi, чорнi, золотистi, двоколiрнi i триколiрнi звiрки.

Морськi свинки невибагливi, вони не кусаються. Примiщення для них зробити неважко. Морська свинка не може нi стрибати, нi лазити, тому будь-який великий ящик, стiнки якого не нижчi 30-35 см, може бути для неї житлом. На дно насипають тирсу, ставлять хатку, де свинки люблять ховатися.

Цiкавiше утримувати не одну, а двох свинок, вони добре уживаються мiж собою, розмножуються. Вагiтнiсть їх триває близько двох мiсяцiв, дитинчата народжуються зрячими, вкритими шерстю. Всього 2-3 днi мати годує їх молоком, i скоро вони починають самi пробувати овочi або траву. В цей час їм добре давати розмочену у молоцi булку. Днiв через п'ять дитинчата стають зовсiм самостiйними і мати бiльше не пiклується про них.

Годують цих гризунiв свiжою травою, сiном, морквою, буряком, вiвсом, молочними продуктами, хлiбом, дають також кускову сiль, крейду, вапно. Воду свинки не п'ють, бо отримують її з кормiв.

При хорошому доглядi свинки живуть 10 i бiльше рокiв i стають зовсiм ручними.

Хом'ячки золотистий,   або сирiйський, і джунгарський.

Золотистий, або сирiйський ( Рис. 79) , хом'ячок розповсюджений у Переднiй Азiї, на Балканах, у Туреччинi, Iранi. Населяє вiн передгiрнi степові ландшафти, лучнi степи, посiви. Основу його живлення становлять насiння, зеленi пагони рослин. Активний уночi і в присмерковий час. Хом'ячки риють нори до 2 м завглибшки, на зиму роблять запаси.

Джунгарський хом'ячок ( рис. 80)  мешкає у степах i напiвпустелях Центральної Азії, Пiвденного Сибiру i Пiвнiчно-Схiдного Казахстану. Активний у присмерковий час i вночi. Нори хом'ячкiв мають по кiлька ходiв, вiдноркiв і гнiздову камеру. Живиться вiн в основному так само, як i сирiйський хом'ячок, споживає i комах. У сплячку не впадає, робить на зиму запаси. Статевозрiлим хом'ячок стає вже у вiцi 4 мiсяцiв.

Обидва гризуни приємнi i добре живуть у неволi. Утримують їх у металевих клiтках з товстого дроту, в якi ставлять невеличкий будиночок і кладуть матерiал для гнiзда (вату, м'якi шматочки тканини, тирсу), з якого хом'ячок влаштовує гнiздо. Поруч з гнiздом вiн влаштовує комiрку, в якiй збирає запаси продуктiв. В одному з куткiв клiтки розмiщує туалет. В клiтку добре поставити бiгове колесо, щоб задовольнити рухову активнiсть звiркiв, яка особливо виявляється у присмерковий час.

Як і iншi гризуни, хом'ячки живляться зернами рослин, овочами, у неволi їдять булку i п'ють молоко. Особливiстю цього звiрка є досить мiсткi защiчнi мiшки. В них хом'ячок, коли вiн ситий, набиває зерно i переносить у комiрку. Його щоки при цьому надуваються і мордочка набуває забавного вигляду.

При утриманнi пари хом'ячкiв у них 2-З рази на рiк з'являється потомство по 6-10 вiдразу. Перед появою малят самця вiдсаджують, а самку не турбують, бо вона може загризти дитинчат. Годувати її в цей час треба краще, давати молоко. Хом'ячата народжуються слiпими, голими, безпомiчними. Проте приблизно через З тижнi можна побачити, як з пухнастого гнiзда виглядають мордочки маленьких хом'ячкiв, а потiм вони виповзають з гнiзда і живляться коло годiвницi разом з матiр'ю, вiд якої вiдрiзняються лише бiльш свiтлим забарвленням. Живуть тварини близько З рокiв.

Клiтку з хом'ячком не можна ставити на свiтлi. Бiльшу частину дня вiн сидить у своєму гнiздi, так що з пiдстилки видно тiльки його голiвку, або спить, згорнувшись, як кулька. Проте варто вiдкрити дверцi клiтки, і хом'ячок прокидається, позiхає, широко вiдкриваючи свiй рожевий ротик і, перевалюючись, iде за частуванням. Молодий хом'ячок швидко стає ручним і, як правило, не кусає. Якщо його раптово потривожити, вiн, захищаючись, може прокусити палець. Про це слiд пам'ятати пiд час догляду за звiрком.

« Роль вихователя в соціальному  розвитку дитини»

Сьогодні парадигма виховання носить гуманістичний характер, який передбачає побудову його змісту  і форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, ставлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. Гуманістичний підхід у вихованні відрізняється принципово іншим розумінням ролі молодої людини: вона дійсно стає суб'єктом свого розвитку. А це означає, що інтересам, потребам, запитам виховання надається першочергове значення і виховній роботі педагога. Тому до кожного вихованця необхідно ставитись як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнавати його права, виходячи із сукупності знань про людину, на що і спрямовані сьогодні мета особистісно-орієнтованої освіти.

Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається про­тягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкіль­ник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879 — 1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ла­має, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.

Від педагога, який прагне позитивно впливати на дити­ну, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихо­ватель має бути не лише вихованим, а й здатним до само­вдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому ві­ці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще не­має тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки ви­хователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають «малим інтимним колом спілкування» (О. Леонтьєв). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади зали­шаються про дошкільний період, коли дитина разом з до­рослим освоювала простір дитинства.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово малюки починають самостійно оцінювати свої вчинки на основі власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники.

У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти звертаються до вихователя з приводу порушення правил поведінки їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх. Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.

Тому найважливішими професійними якостями педагога мусять бути визнані: працелюбство, працездатність, дисциплінованість, уміння визначити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, відповідальність прагнення постійно підвищувати якість своєї праці.

Обов'язкова для педагога  якість — гуманізм, тобто ставлення до розвиваючої особистості як до вищої цінності на землі, вираження цього ставлення в конкретних ділах і вчинках. Гуманні стосунки складаються з інтересу до особистості учня, з співчуття до учня, допомоги учневі, поваги до його думки, особистостей його розвитку, з високої вимогливості до його навчальної діяльності, турботи про розвиток його особистості. Учні бачать ці прояви і спочатку наслідують їх несвідомо, а потім поступово набувають досвід гуманного ставлення до людей.

Професійно необхідними якостями педагога  є витримка і самовладання. Професіонал завжди, навіть в най-неочікуваніших обставинах (а їх буває чимало), зобов'язаний зберігати за собою провідне становище в навчально-виховному процесі. Ніяких зривів, розгубленості і безпорадності учні не повинні відчувати і бачити. Ще А.С.Макаренко відзначав, що учитель без гальма - зіпсована, некерована машина. Це потрібно пам'ятати завжди, контролювати свої дії і поведінку, не опускатися до образ на учнів, не нервувати з дрібниць.

Душевна чуйність у характері вихователя  – своєрідний барометр, що дозволяє відчувати стан дітей , їх настрій, своєчасно прийти на допомогу тим, хто її найбільше потребує. Природний стан педагога — професійна турбота за сучасне і майбутнє своїх вихованців.

Невід'ємна професійна риса педагога  — справедливість. За родом своєї діяльності педагог  змушений систематично оцінювати знання, уміння, вчинки вихованців . Тому необхідно, щоб його оціночні судження відповідали рівню розвитку дітей. Саме ці судження свідчать про об'єктивність вихователя. Ніщо так не зміцнює моральний авторитет педагога, як його уміння бути об'єктивним. Упередженість, суб'єктивізм учителя дуже шкодять справі виховання.

Вихователь зобов'язаний бути вимогливим. Це найважливіша умова його успішної роботи. Високі вимоги повинен пред'являти педагог , перш за все, до себе, бо не можна вимагати від інших того, чим не володієш сам. Педагогічна вимогливість повинна бути розумною. Майстри виховання враховують можливості розвиваючої особистості.

Вихователю має бути притаманне почуття гумору. В його арсеналі жарт, прислів'я, вдалий афоризм, посмішка – все це дозволяє створити в групі позитивний емоційний фон, змушує школярів дивитися на себе і на ситуацію з комічного боку.

Окремо потрібно зупинитися на такті педагога як особливого роду уміння будувати свої відносини з вихованцями. Педагогічний такт – це дотримання почуття міри у відносинах з вихованцями. Такт — цеконцентрований вираз розуму, почуттів і загальної культури вихователя. Серцевиною педагогічного такту є повага до вихованця. Розуміння своїх вихованців застерігає вчителя від безтактних вчинків, підказуючи йому вибір оптимальних засобів впливу в конкретній ситуації.

Особистісні якості в педагогічній професії нероздільні з професійними. До останніх за звичай відносять набуті в процесі професійної підготовки і пов'язані з отриманням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмету, психологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий культурний кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння і навички, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технологіями спілкування^ риторське мистецтво та інші якості.

Любов до своєї професійної праці — якість, без якої не може бути педагога. Складовими цієї якості є добросовісність і самовідданість, радість при досягненні виховних результатів, постійно зростаюча вимогливість до себе, до своєї педагогічної кваліфікації.

Особливість сучасного вихователя в значній мірі визначається його ерудицією, високим рівнем культури. Той, хто хоче вільно орієнтуватися в сучасному світі, повинен багато знати. Ерудований педагог повинен бути і носієм високої індивідуальної культури. Учитель завжди є наочним зразком для вихованців , своєрідним еталоном вчинків і поведінки.

Ідеальний педагог мусить володіти такими якостями:

Спеціаліст — знання педагогічної теорії, володіння педагогічною майстерністю, знання психології, володіння технологіями навчання і виховання, уміння раціонально організувати працю, любов до справи, любов до учнів, віра в людину, педагогічні здібності, загальна ерудиція, терплячість, оптимізм, емпатія, витримка, винахідливість, швидкість і точність реакції, душевна щедрість, емоційна врівноваженість, розуміння дітей, бажання працювати з дітьми, ясність і переконливість мови, вимогливість, тактовність, самовладання, справедливість, організаторські уміння, товариськість, уміння слухати.

Працівник – уміння визначати мету і досягнути її, розподіляти час, систематичне і планомірне підвищення кваліфікації, спрямованість на підвищення продуктивності праці, здібності до творчості, всебічна освіченість, розумний оптимізм, помірний скептицизм, бажання трудитися, відданість справі, уміння працювати в колективі, наполегливість, дисциплінованість, відповідальність, активність, орієнтація у виробничих ситуаціях, уміння розподіляти працю, готовність нести відповідальність.

Людина – високі моральні якості, активна участь у громадському житті, активна життєва позиція, особистий приклад у сім'ї в усьому, повага до законів держави, національна гідність, патріотизм, готовність до захисту України, міцне здоров'я, здоровий образ життя, гуманізм, духовність, релігійність, потреба в спілкуванні, відкритість, моральність, критичне ставлення до своєї дії.

Консультація " Планування  як  основа освітнього  процесу"