• Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та до дорослого, який спонукає дитину доїдати.
• Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з'їдену страву на кшталт: «Якщо з'їси — куплю...», «їж, а то Марійка з'їсть», «Не будеш їсти, не підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість процесу її вживання.
• Не варто вмовляти, залякувати дошкільника та відволікати його іграшками, читанням книг, іграми, для того щоб він з'їв порцію. Це призводить до порушення харчової поведінки.
• Не можна перегодовувати дитину, адже вона з'їдає стільки, скільки потребує її організм у певному віці.
• Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини або надто гострого реагування на їжу. Часто відмова їсти і погіршення апетиту залежать не від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові ситуацій.
• Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на часті дис- бактеріози. Надмірну перебірливість в їжі може спричиняти неприємний досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з'являлися больові відчуття.
• Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомився, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу, давай погодую». Або можна відтермінувати прийом їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), — відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше».
• Результатом мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та почне їсти.

Підготувати шестирічну дитину до школи - значить дати їй певне фізичне загартування, настроїти психологічно і морально до систематичної щоденної праці, підготувати мислення дитини до навчання. Бажання вчитися або допитливість, бажання пізнавати - це ті nepшi риси вдачі, які потрібно розвивати і виховувати у майбутнього школяра.

Навчайте своїх дітей найпростішим формам порівняння аналізу, синтезу, вмінню робити узагальнення, навчайте спостережливості. (Наприклад, покажіть дитині будь-який предмет і попросіть розповісти про нього все, що він знав :”Ябпуко кругле, солодке, з обох боків рожеве».

Ось і все, щс дитина може сказати. Ваше завдання - направити увагу, дитини на з'ясування всіх ознак і впастивостей предмета, також розширити знання дитини про тe, де воно росте, як утворюється, скільки достигає тощо). Дуже доцільно в цьому випадку загадувати дитині загадки, які ті із задовопенням відгадують. Можна пропонувати загадки з неповними ознаками.

(Наприкпад, красивий смачний, достигає в кінці літа... «Помідор». - «Ні , кавун» Виникає дискусія, протягом якої з'ясовується, що ви не уточнили певних ознак). Це дуже важпиві пізнавальні завдання. Вони розвивають у дитини готовність до засвоєння достатньо складного навчального матеріалу. Систематично потрібно проводити з дітьми спостереження за природою. Спостерігати за деревом, квіткою, птахом… Більше потрібно тренувати дитину в розповіді. Тема розповіді може бути будь-якою (гра дітей, опис тварини, перегляд діафільму, проryлянки). Важливо, щоб дитина навчилася розповідати без додаткових питань з боку батьків, навчилася цілісно передавати те, що спостерігала або бачила, використовуючи при цьому правильні форми слів і висловів. 

Часто батьки вважають, що підготувати дитину з математики - це навчити рахувати до 100, 1000... Математичне мислення пов'язане насамперед не з цим, а з вмінням знаходити певну залежність величин, орієнтуватися в математичній ситуаціі, виконувати цілий ряд логічних операцій. Спід навчити поняттям "більше”, "меньше”, «дорожче», «дешевше», «порівну». Як зробити більше, меньше, як зрівняти?. Дпя цього потрібно використовувати різноманітний матеріал: конструктор, кубики, смужки паперу. Навчити збирати об'єкти за зразком і за поданими умовами. Оволодінню навичками рахунку допомагають різноманітні доручення. Навчайте дітей відраховувати, викладати, приносити певну кількість предметів за названим числом. (Наприклад, "Принеси стільки тарілок, скіпьки у нас членів сім ї; Рахуй, скільки потрібно покласти ложок, чи всім вистачить, скільки не вистачає»). 3найомте дітей з цінами, вартістю, кількістю. Також потрібно допомагати дітям здобувати навички порядкового рахунку в межах 10. Це робиться під час гри. (Наприклад, постав іграшку в ряд і порахуй їх зліва направо: перша, друга, третя тощо. Потім одну з них заберіть. Дитина повинна визначити, яку за рахунком іграшку забрали. Або попросіть принести четверту, шосту тощо. Або при малюванні. Дається завдання дитині намалювати п'ять червоних кружечків, а на четвертому провести зелену смужку). Подібні завдання подобаються дітям. Таким чином вони без труднощів опановують порядковий рахунок. Наведемо приклади ще декількох важливих ігор-завдань. Граючись з кубиками, запропонуйте розташувати їх у різних порівняннях: 3 і 1, 2 + 2, 1 + 3. Нехай , дитина спробує розкласти число на два менших: 6 = 4 + 2, 5 = 1 + 4 тощо. Для свідомого оволодіння рахунком важливо до школи навчити також дитину за допомогою эагальновідомої мірки виміряти довжину, ширину, висоту предметів, визначати об'єм посудин. (Наприклад, навчитись визначати, скільки склянок, ложок води входить у чайник, гпечик, горнятко. Поміряти практично, скіпьки входить, на скільки біпьше?). Під час прогулянок розвивайте окомір дітей, навчайте перевіряти його эа допомогою умовної мірки (кроку). Навчайте також своїх дітей орієнтуватися в часі. Для цього потрібно привчити їх вкладатися у відведений час при виконанні якоїсь роботи (малювання, конструювання, прибирання). Прагніть, щоб діти знали назви місяців, послідовність днів тижня і пір року, визначали час за годинником з точністю до півгодини. Важливо навчити дітей орієнтyватися не тільки в часі, але й у просторі, так, щоб з'явилося розуміння понять «від» і «до», «вперед» - «назад», «вниз» - «вгору», «праворуч» - «ліворуч». Корисною нам здається і гра «Вгадай, що змінилося?». Суть їі в тому, що ви пропонуєте дитині подивитись на предмети, потім заховати один або змінивши його місце, пропонуєте вгадати, що змінилося. Якщо діти люблять малювати, можна задавати їм інші завдання. Просимо, наприклад, намалювати три зелених кружечки у правому верхньому кутку, під ним - два червоних, зпіва від червоних - ще що-небудь. Це робиться з метою навчити дитину розрізняти верх-низ, правий і лівий бік на аркуші паперу.  

Чи повинен абітyрієнт-першокласник вже вміти читати?

Наша відповідь – бажано!

Чим раніше дитина навчиться читати, тим краще. Як же учити читати? 

У школі вчать складовому читанню. Беремо букву М, додаємо голосну А – виходить - МА, потім підставляємо на місце А інші голосні, отримуємо МО, МУ, МИ, МІ і т. д. Пізніше, навпаки, до однієї голосної підставляємо різні приголосні: А- МА, ША, НА, ЛА, РА і т. д. Батьки, не знаючи цієї методики, часто навчають неправильно, замість звуків називають букви: ем, ел, ер.. Для запам'ятовування щоденно складайте з дітьми склади. Якщо дитина вже эапам'ятала накреслення букв, можна друкувати. Робити це краще в зошиті в клітинку. Для занять з читання підійте і розрізна азбука, кубики, вирізані з газет великі букви. Читайте э дітьми вивіски, рекламні щити, лозунги-заклики. Не поспішайте читати «Буквар», краще знайомтесь з "Азбукою”. Купуйте дітям яскраві, ілюстровані книжки і разом радійте новій книзі. Читайте разом, переказуйте - і успіх вам забезпечений. Ви скажете: ми повинні вчити дітей читати, а що ви будете робити у школі? 3вичайно, нам, вчителям, вчити читати легше. Ми знаємо, як це робити. Раннє читання розв'язує багато проблем: По-перше, виховується любов до книги. Якщо дитина не навчиться читати в ранньому дитинстві, то ніколи не дізнається, що для неї написано сотні чудових книг Олександра Олеся, В.Нестайка, Г.Х. Андерсена, К.Чуковського, С.Маршака... Бо, коли ваш син або донька навчаться, нарешті, читати ці книги, вони для них будуть уже нецікавими - він або вона їх переросте. В результаті дитина не отримає багатий матеріал для фантазування, для формування поглядів на життя. Ви запитаєте. а як бути з письмом? Наша відповідь - поступово вчити писати, починаючи з елементів письма. Краще навчити вчителю, чим потім переучувати! Дуже важливо при цьому дотримуватись вимог до посадки дитини, розташування зошита, правильного тримання ручки. Не дотримування цих вимог призводить до негарного почерку, викривлення хребта. Крім того, доцільно заохочувати дітей до ліплення, конструювання, друкування і малювання. Такі види діяльності добре розвивають дрібні м'язи руки.

До успішного навчання потрібно підготувати дитину не тільки морально, інтелектуально, а й фізично. Тому нам здаються потрібними і корисними такі рекомендації: 1. 3малку привчайте дитину дотримуватись правил особистої гігієни. 2. Виробіть для дитини чіткий режим дня і намагайтесь його дотримуватись. 3. Привчайте дитину до ранкової зарядки. Фізичними вправами особливо корисно займатись на свіжому повітрі. 4. 3 раннього дитинства загартовуйте вашу дитину. 5. Влаштовуйте дитині прогулянки в будь-яку погоду. Пам'ятайте! Хвора дитина - це горе не тільки для батьків, але й для вчителів: порушується звичний навчальний ритм, дитині приводиться весь час «наздоганяти» матеріал. 7. Відвідайте стоматолога, вилікуйте дитині всі хворі зуби. 8. Перевірте зір вашої дитини в окуліста. Шановні батьки! Ваші діти готуються до відповідального періоду життя, тож допоможіть їм у цьому!

ТРИВОЖНІСТЬ – індивідуально – психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривоги при очікуванні несприятливого розвитку подій.

ТРИВОГА – переживання людиною стану емоційного дискомфорту, зумовленого очікуванням несприятливого розвитку подій або передчуттям можливої небезпеки.

 Особистісна тривожність – це базова риса особистості, яка формується та закріплюється в ранньому дитинстві і проявляється підвищеним хвилюванням в ситуації, яка загрожує особистості або здається такою.

Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога - це епізодичні прояви неспокою, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом.

Тривожність не пов'язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності.

Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкнутого простору.

 Автори книги "Емоційна стійкість школяра" - Б. І. Кочубей і Е. В. Новикова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний: 

1. Суперечливими вимогами, що пред'являються батьками, або батьками і школою (дитячим садом).

 2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). 

3. Негативними вимогами, які принижують дитину, ставлять її в залежне становище.

Сама інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності в хлопчиків і дівчаток різні. У дошкільному й молодшому шкільному віці хлопчики більше тривожні, ніж дівчата. У дев'ять-одинадцять років інтенсивність переживань в обох статей вирівнюється, а після дванадцяти років загальний рівень тривожності в дівчат у цілому зростає, а в хлопчиків трохи знижується, хоча саме серед хлопчиків зустрічаються хлопці із серйозними порушеннями в цій сфері.

Різняться дівчата й хлопчики тим, з якими ситуаціями вони зв'язують свою тривогу, як її пояснюють, чого побоюються.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності оточуючих її дорослих. Висока тривожність педагога або батьків передається й дитині. У сім'ях з доброзичливими відносинами діти менш тривожні, ніж у сім'ях, де часто виникають конфлікти.

Для того, щоб визначити наявність чи відсутність тривожності у Вашої дитини, ознайомтесь з наступними твердженнями та за кожну позитивну відповідь поставте 1 бал:

 Моя дитина: 

1) не може довго працювати, не втомлюючись; 

2) їй важко зосередитися на чомусь; 

3) будь-яке завдання викликає в неї зайве занепокоєння; 

4) під час виконання завдань дуже напружена, скута; 

5) ніяковіє частіше інших; 

6) як правило, червоніє в незнайомих обставинах; 

7) скаржиться, що їй сняться кошмарні сни; 

8) руки у дитини зазвичай холодні і вологі;

 9) відсутній гарний апетит; 

10) спить неспокійно, засинає з труднощами;

 11) полохлива, багато що викликає у неї страх; 

12) зазвичай неспокійна, легко засмучується; 

13) часто не може стримати сліз; 

14) погано переносить очікування;

15) не любить братися за нову справу; 

16) не впевнена у собі, у своїх силах; 

17) боїться стикатися з труднощами.

Підсумуйте кількість позитивних відповідей, щоб отримати загальний бал тривожності: Отже, якщо кількість позитивних відповідей дорівнює:

12 – 17 балів – це свідчення наявності у дитини високої тривожності;

7 – 14 балів – середній рівень тривожності;

від 1 до 6 балів – рівень тривожності є низьким або тривожність у дитини відсутня.

У дошкільному та молодшому шкільному віці основною причиною тривожності є неправильне ставлення батьків до дитини.

В дорослому віці виникнення тривожності можуть спричинити внутрішні конфлікти особистості.

       Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

1.                    Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

2.                    За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

3.                    Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

4.                    Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт!  Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

5.                    Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

6.                    Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.

7.                    Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

8.                    Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

9.                    Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

10.               Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця,соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

11.               Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

12.               Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

13.               Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

14.               Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”  Більш детально про відображення і прийняття дитячих почуттів можна прочитати в книзі Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?”

Легкої вам адаптації!

На сьогоднішній день діти просто потопають в достатку іграшок, ігор, розваг. Зараз стільки всього існує для дітей, що їх вже просто нереально чимось здивувати.

Але ці 23 подарунка вони точно запам’ятають на все життя!

Більше того, вони пронесуть їх з собою через все життя і швидше за все, подарують вже своїм дітям.

1. Віра у їхні сили. Дитині надзвичайно важливо знати, що найрідніша людина у світі в них вірить. Давайте дитині зрозуміти, що ви впевнені в ній, в її уміннях і можливостях. Всього одне ваше слово здатне зробити з малюка успішного генія.

2. Любов у всіх її проявах. Обіймайте, цілуйте, говоріть слова любові завжди, незважаючи ні на що! Навіть якщо вашій дитині вже за 30!

3. Сімейні вечері. Ці хвилини родинного єднання запам’ятовуються дітьми на все життя. Це прекрасна традиція, яка об’єднує, мирить, надихає і утихомирює.

4. Радість. Радійте життю і своїй дитині. Не соромтеся своїх почуттів, смійтеся разом з малюком, дурійте.

5. Міцна і повна сім’я. Намагайтеся зберегти сім’ю і хороші відносини з її членами. Для дитини сім’я – це той фундамент, та опора, яка дає підтримку і допомагає йти по життю.

6. Свій час. Це найцінніший подарунок, особливо для сучасних дітей. Знаходьте час для дитини кожен день! Щоб просто побути з нею, пообійматися, погратися разом, погуляти або просто повалятися на ліжку.

7. Увага. Ще одна річ, якої постійно не вистачає дітям.

8. Доброта. Дитина ще встигне навчитися жорсткості. А ви покажіть їй приклад справжньої доброти і вміння співчувати.

9. Уміння цінувати. Навчіть дитину цінувати те, що у неї є, але завжди прагнути до більшого.

10. Інтерес. Інтерес до світу присутній у кожної дитини. Зберігайте, бережіть його! Постарайтеся не вбити всякими: “Не лізь, не заважай, вистачить говорити, скільки можна питати?”

11. Уміння приймати рішення. Стимулюйте до самостійності, допоможіть приймати наслідки своїх дій, покажіть приклад справжньої сміливості і рішучості.

12. Рамки. Дітям надзвичайно важко жити у вседозволеності і не мати ніяких обмежень. Їм потрібні рамки, які структурують для них цей світ. Тільки не захоплюйтеся заборонами, інакше це загрожує непослухом.

13. Свобода. Пам’ятайте, що заборон має бути мінімум. Давайте дитині можливість вибирати, самостійно приймати рішення, діяти і вчитися на власних помилках.

14. Похвала. Дітям дуже важливо відчувати схвалення їх дій з боку батьків. Це стимулює до вдосконалення.

15. Любов до творчості. Надавайте можливість творити стільки, скільки хочеться. Заохочуйте творчу діяльність, створюйте умови для неї. Самі захоплюйтеся і займайтеся з дитиною. Це дуже важливе вміння в епоху Інтернету та комп’ютерних технологій, яке вчить бачити прекрасне у всьому, радіти життю, знаходити виходи з нестандартних ситуацій.

16. Щедрість. Покажіть на особистому прикладі, що таке щедрість, як ділитися, і навчіть отримувати задоволення від власної щедрості.

17. Духовність. Прищеплюйте дітям усвідомлення наявності душі. Добре, якщо вони навчаться діяти, керуючись потребами не тільки свого тіла, а й душі.

18. Правда. Будьте чесними з дітьми. Таким чином ви навчите їх бути чесними. Крім того, ви продемонструєте їм, що вам можна довіряти, що з вами вони в безпеці.

19.  Надія. Надія допоможе у найважчі моменти, підтримає і додасть сил.

20. Любов до пізнання. Любов до знань і хороша оцінка в школі часом не мають абсолютно нічого спільного. Заохочуйте дитину пізнавати світ, захоплюватися, навчіть отримувати задоволення від пізнання світу.

21. Оптимізм. Це те, що допомагає досягати успіхів і міняти цей світ на краще.

22. Посиденьки у вас на колінах. Для дитини це найкраще, найзатишніше місце в світі!

23. Вірність в сім’ї і у відносинах. Бути вірним своєму чоловікові (дружині) – це вчинок нашого розуму, серця і душі. А діти відчувають це дуже тонко.

Консультація для батьків «Всі діти різні»

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.

Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.

10 порад для батьків із сексуального виховання.

Більшість батьків впевнені: сексуальне виховання – це відповідь на запитання «Звідки беруться діти», а також коротка розмова про менструації і полюції років у 10-12

І дуже сильно дивуються, коли виявляють, що сучасні діти вже в 6-8 років знають набагато більше, ніж можуть допустити дорослі, а в 10 відмовляються говорити з мамою і татом на інтимні теми. Мої прості рекомендації допоможуть вам зорієнтуватися у складній інформації і не упустити важливі моменти в сексуальному вихованні дитини.

1. Дозвольте дитині вивчати своє тіло. Як не дивно, але перші табу батьки прищеплюють своїм дітям з дитинства. Піврічний малюк активно вивчає своє тіло, смикає себе за волосся, вуха, смокче пальці рук і ніг – і це абсолютно не бентежить батьків. Однак коли дитина починає досліджувати статеві органи, мама або тато прибирають звідти руки малюка, даючи зрозуміти, що ця область заборонена, що є в ній щось недобре. Другий раз діти починають цікавитися своїми і чужими геніталіями в півтора-три роки. Батьки лякаються, але в цьому нічого страшного немає. Так маленька людина усвідомлює приналежність до тієї чи іншої статі, проходить першу ідентифікацію себе як «дівчинки» або «хлопчика».

2. Ставтеся до мастурбації спокійно. Діти можуть починати мастурбувати дуже рано. Не варто тягнути дитину до фахівців з криками: «У нас росте збоченець/збоченка». Це теж спосіб вивчити себе. Не акцентуйте увагу на мастурбації, не забороняйте, не лайте. Краще відволікти малюка іншим заняттям, грою, забавою, спілкуванням. Якщо ж ви помічаєте, що дитина робить це дуже часто (замість того, що дуже любить – мультиків, ігор на планшеті і т.д.), на це варто звернути увагу. Дитині або нудно, або вона переживає сильний стрес. Стрес може бути через скандали вдома, через тотальний контроль, побої або насильство. У цьому випадку батькам варто звернутися до фахівця

Ніколи не уникайте відповіді, не кажіть «Виростеш – дізнаєшся», не брешіть, не ігноруйте, не уникайте теми

3. Навчіть дитину правилам гігієни і назвам геніталій. З двох-трьох років варто проговорювати в душі правила гігієни, пояснювати, як доглядати за статевими органами (для хлопчиків і дівчаток правила різні). При цьому дуже важливо називати все своїми іменами: мошонка, крайня плоть, голівка, великі і малі статеві губи, область уретри, промежина і т.д. Таким чином, ви навчаєте дитину фізіології, розуміння, як ми влаштовані і як що функціонує. У цьому віці будь-які назви будуть сприйматися нормально, оскільки ще немає установки, що в цьому є щось ганебне, заборонене, недобре. Негативне ставлення до геніталій формується саме тоді, коли ми використовуємо для їх назви евфемізми (піся, писюн, перчик, трояндочка, краник, печивки).

4. Читайте разом брошуру Ради Європи «Правила трусиків». Підходить для дітей від 2-3 років. Це дуже важлива інформація, яка допоможе вашій дитині не тільки вибудувати власні кордони, отримати розуміння того, які зони є інтимними, і за яких обставин їх можна показувати іншим, а й уникнути сексуальних домагань і насильства в майбутньому. Дитина чітко повинна знати, що дотики будь-яких людей до геніталій – це погано і про це терміново потрібно розповісти мамі!

5. Відповідайте чесно на будь-які запитання дитини. Ніколи не уникайте відповіді, не кажіть «Виростеш – дізнаєшся», не брешіть, не ігноруйте, не уникайте теми – це найпростіший спосіб втратити авторитет в очах дитини. Якщо дочка або син прийшли до вас – значить, вони вам довіряють, і хотіли б почути відповідь саме від вас. Тому постарайтеся розповісти все максимально спокійно і правдиво. Якщо у вас не вистачає слів або ви не знаєте, що відповісти, – чесно в цьому зізнайтеся. Скажіть, що вам потрібно підготуватися, і ввечері або завтра ви відповісте. І обов'язково виконайте свою обіцянку.

6. Тримайте під рукою книги, відеоролики з теми. Якщо ви не знаєте, як пояснити дитині, що таке секс, як розповісти про відносини чоловіків і жінок, заздалегідь купіть книгу (ідеально підходить «Відверта розмова про це»), знайдіть відповідні відеоролики на цю делікатну тему. Будь-які наочні посібники – прекрасний інструмент донести до дітей інформацію толково і правильно.

7. Розкажіть про менструації і полюції не пізніш 8 років. Зараз діти розвиваються швидше, ніж наше покоління. У багатьох дівчаток менструації починаються в 9-10 років, і зараз це практично норма. Тому не варто відкладати розмову до 10-12 років, коли діти вже багато дізналися на власному (часто негативному) досвіді.

8. Будьте готові, що дитина подивиться порно в 6-8 років. Інтернет доступний нинішнім дітям буквально з народження. І мало у кого з дорослих стоїть на комп'ютері безпечний пошук або батьківський контроль. Тому часто діти абсолютно випадково знаходять доросле кіно і з цікавості дивляться. А потім діляться ним з друзями. Середній вік першого перегляду порно зараз – 6-8 років. Звичайно, краще, щоб це сталося якомога пізніше. Але навіть захист на комп'ютері не вбереже вашу дитину від шокуючих кадрів – в школі або у дворі все одно покажуть. Не в 8, так в 9. Будьте до цього готові. Ваше завдання – пояснити, чому перегляд порнофільмів варто відкласти до 18. Або хоча б до 16.

9. Займайтеся розвитком власної сексуальної грамотності. Щоб на тему сексу і сексуальності було просто говорити, варто читати про це книги, дивитися фільми, обговорювати з партнером інтимні питання. Тільки так ви навчитеся вимовляти слова «пеніс», «вульва», не соромлячись, не червоніючи і не непритомніючи.

10. Пам'ятайте, що сексуальне виховання – це повне прийняття, максимальна підтримка і довірчі відносини. Ваше завдання – щодня давати дитині розуміння, що ви завжди її підтримаєте, що вона може прийти до вас з будь-якою проблемою, і ви не будете кричати, звинувачувати, говорити нехороші речі, карати, ображати. Саме близькі й довірчі відносини – головна умова виховання сексуально здорової і грамотної людини.

Поради психолога

Що робити, якщо дитина кусається?

 Починати боротися зі звичкою кусатися треба як можна раніше. При цьому у виховному процесі має бути строгість, але не дратівливість або озлобленість.

Насамперед треба припинити розчулюватися і посміхатися, побачивши, що малюк пускає в хід зубки. Слід прикласти долоню до його рота, як би закриваючи його, і пояснити, що не можна кусатися.

Не варто виховувати в дитині безвольність. Однак необхідно його навчити відповідати на образу іншими способами, в першу чергу мовним. В цьому маляті повинні допомагати і батьки, і вихователі.

Хорошим методом розвитку мови є рольові ігри. Навчившись відповідати словами, дитина незабаром відмовиться від звички кусатися і битися. У рольових іграх вихователь (або батьки, інші дорослі) розігрує з дитиною сценки, в яких він повинен відповісти відмовою. Наприклад – «тебе образили», «у тебе відібрали іграшку», «ти злякався».

Якщо дитина кусається в садку по причині того, що він перенервував, його слід відвести в спальню, дати заспокоїтися і поговорити з ним. Але не можна силою «замикати» дитину в кімнаті і ізолювати від оточуючих – він повинен відчувати, що йому хочуть допомогти.

Якщо дитина кусається тому, що йому страшно або він невпевнений в собі, її треба підбадьорити, похвалити (але в розумних межах, звичайно), показати, що нічого страшного не станеться і для цього зовсім не потрібно кусатися. Дитина боїться і починає нервувати, наприклад, при переході в інший садок, при появі нової виховательки. До всього цього батьки повинні бути підготовлені заздалегідь і по кожному випадку розмовляти зі своїми дітьми.

Батьки повинні розуміти, що укуси дитини в дитячому саду можуть обернутися серйозними проблемами. Були випадки, коли одній дитині довелося накладати шви після того, як його покусав товариш по групі.

Може виявитися, що спонукає дитину нервувати і кусатися неспокійна обстановка в самому дитячому садку.

 Групи переповнені, а нові вихователі приходять нечасто – не влаштовують умови праці та зарплатня.

Все це призводить до того, що замість належного виховання та нагляду діти отримують або агресивні, мало не «табірні» порядки, або, навпаки, недбалість і байдужість – вони надані самі собі.

Батькам потрібно придивитися і до самих себе. Чи все вони роблять правильно, чи не відчуває малюк якогось дискомфорту.

Потрібно пам’ятати, що дитина в перші роки життя активно наслідує дорослих, вчиться у них буквально всьому на світі. І, сприймаючи навколишній світ не критично, нормою поведінки визнає саме ті дії, які спостерігає у своїй сім’ї.

Якщо батьки лаються, то й дитина почне лаятися, думаючи, що це добре і правильно, і звинувачувати її за це не можна. Природно, і балувати малюка не потрібно: необхідна строгість з боку батьків розвиває у дитини строгість до самого себе.

Грамотний підхід до виховання призведе до того, що дитина раніше стає «дорослим» і швидше і краще починає розуміти, що можна робити і чого не можна.

Неслухняна дитина: секрети спілкування

Батькам важко знаходити спільну мову з неслухняними та впертими дітьми. Навіть найпростіші повсякденні справи, на кшталт купання або прийому їжі, стають складним випробуванням. У більшості випадків батьки самі несвідомо провокують таку поведінку, піддаючись на істерики дітей. Кращий спосіб справитися з неслухняною дитиною – показати їй, що її хитрощі не працюють. Разом з тим необхідно відзначати моменти, коли дитина поводиться добре.

Особливості характеру впертих дітей

Далеко не кожну дитину, яка проявляє свавілля й упертість у поведінці, можна назвати неслухняною. Перш ніж вживати виховних заходів, важливо зрозуміти причину неслухняності. Можливо, така поведінка – результат вікової кризи або дитина намагається відстояти свою позицію, домогтися більше свободи в прийнятті рішень і дещо послабити батьківський контроль.

Діти з великою силою волі можуть бути надзвичайно розумними та творчими. Вони ставлять багато запитань, що нерідко сприймається батьками як бунт. Вони завжди мають власну думку з різних питань і відстоюють свої позиції. Цілком можливо, що в такому випадку не можна «ламати» дитину й вимагати безумовного підпорядкування.

Неслухняну й уперту дитину можна впізнати за такими ознаками:

{C}·         У неї є стійка потреба в тому, щоб бути почутою й визнаною. Тому вона всіма можливими способами намагається привернути до себе увагу.

{C}·         Вона наполегливо відстоює свою самостійність.

{C}·         Вона віддана тому, що любить.

{C}·         У неслухняних дітей істерики відбуваються частіше, ніж звичайно.

{C}·         Дитина любить командувати й займає лідерську позицію в колективі.

Батькам непросто справлятися з дітьми, що володіють великою силою волі, але не все так безнадійно. Дослідження показали, що діти, схильні порушувати правила та ставити під сумнів загальноприйняті норми, часто досягають великих успіхів у навчанні та професійній діяльності. Вони не схильні піддаватися поганому впливу однолітків.

Психологія неслухняності: як зрозуміти дитину з розвиненою силою волі

Якщо ви за вдачею рішуча особистість, швидше за все, ви хочете бачити цю рису характеру й у своїй дитині. Проблема в тому, що відрізнити рішучість від неслухняності складно. Отже, в чому ж різниця?

Словники визначають рішучість як «завзятість у досягненні мети». Непослух можна визначити як «рішучість діяти певним способом». Іншими словами, дитина відмовляється міняти свою точку зору, поведінку або дії, попри на те, що її змушують це зробити.

Непослух у дитини може бути спадковим або набутим. Можливо, саме ви провокуєте її на непослух. У будь-якому випадку, можна змінити поведінку дитини в кращу сторону.

Як поводитися з неслухняною дитиною

Можливо, ваша дитина відмовляється лягати спати або кидає ложку на підлогу, коли ви намагаєтеся її погодувати. Або вона вперто надягає один і той же одяг щодня, не бажаючи поступитися. Пропонуємо 10 ефективних порад психологів, які допоможуть упоратися з подібною поведінкою.

Порада № 1. Слухайте й не сперечайтеся

Спілкування – це двосторонній процес. Якщо ви хочете, щоб ваша вперта дитина слухала вас – спочатку вислухайте її. У дітей із сильною волею зазвичай бувають стійкі переконання та схильність сперечатися. Вони стають некерованими, коли відчувають, що їх не чують. Дитина наполягає на своєму – значить, уважно вислухайте її й відкрито поговоріть з нею про те, що її турбує. Це повинно допомогти. Щоб відкрито поговорити з дитиною, підійдіть до неї збоку, а не обличчям до обличчя. Говоріть неголосно та спокійно.

Порада № 2. Зберігайте зв'язок з дитиною, не змушуйте її підкорятися

Коли ви змушуєте дитину зробити щось, вона, швидше за все, буде бунтувати та зробить усе можливе, щоб не виконувати вашу вказівку. Така поведінка часто зустрічається в неслухняних дітей. Опір виникає інстинктивно й зустрічається не тільки в дітей. Щоб цього уникнути, зберігайте зв'язок із дитиною.

Наприклад, якщо дитина наполягає на тому, щоб дивитися телевізор замість того, щоб лягати спати, змушувати її марно. Коли ви показуєте, що вам не все одно, дитина, швидше за все, буде наполягати на своєму. Діти, що зберігають зв'язок зі своїми батьками, хочуть співпрацювати. Близький зв'язок з неслухняною дитиною допоможе вам упоратися з її поведінкою. Перший крок до цього ви можете зробити вже сьогодні – просто обійміть свого малюка!

Порада № 3. Завжди давайте дитині вибір

У дітей є своя думка з багатьох питань, і їм не подобається, коли їм кажуть, що робити. Якщо ви скажете своєму 4-річному малюку, що о 21 годині йому потрібно лягати спати, він, швидше за все, відмовиться це робити. Дайте дитині вибір замість вказівок. Замість того, щоб змушувати її йти спати, запропонуйте вибрати, яку казку разом почитати перед сном.

Дитина може продовжувати наполягати на своєму та сказати: «Я не ляжу в ліжко!» У такому випадку зберігайте спокій і скажіть: «Ні, ти не вибрала». Повторюйте це стільки разів, скільки буде потрібно, та як можна спокійніше. Коли це буде виглядати, як зіпсована платівка, дитина, швидше за все, поступиться.

Занадто багато варіантів вибору – теж не дуже добре. Наприклад, якщо ви запропонуєте дитині дістати з шафи одяг, в якому вона хоче піти на прогулянку, вона розгубиться. Замість цього краще запропонувати вибрати один з 2-3 варіантів.

Порада № 4. Завжди зберігайте спокій

Якщо кричати на неслухняну дитину, то нормальне спілкування перетвориться на змагання, хто кого перекричить. Дитина може розцінити ваше підвищення голосу як заклик до словесного поєдинку, і це тільки погіршить ситуацію. Візьміть ініціативу в розмові у свої руки й дайте дитині зрозуміти, що їй необхідно поводитися в рамках пристойності.

Зберігайте спокій усіма можливими способами: медитуйте, виконуйте дихальні вправи або слухайте заспокійливу музику. Вмикайте її вдома, щоб дитина теж могла чути.

Порада № 5. Поважайте дитину

Якщо ви хочете, щоб малюк поважав вас і вашу думку, вам потрібно поважати і його. Якщо змушувати дитину діяти певним чином, ви втратите свій авторитет в її очах. Є кілька способів проявити повагу до дитини:

{C}·         Обговорювати разом рішення, а не наполягати на тому, щоб вона виконувала вказівки.

{C}·         Встановлювати розумні правила для всіх дітей і не трактувати їх кожен раз так, як вам зручніше.

{C}·         Співчувати дитині, ніколи не ставитися зневажливо до її почуттів та ідей.

{C}·         Дозволяти дитині самостійно робити те, що в її силах, уникати спокуси робити щось за неї. Цим ви висловлюєте свою довіру.

{C}·         Пояснюйте дитині сенс своїх слів і виконуйте обіцянки.

Показуйте дитині приклад гарної поведінки, адже вона постійно за вами спостерігає. Це золоте правило, яке батьки повинні неухильно виконувати.

Порада № 6. Потоваришуйте з дитиною

Неслухняні діти або діти з сильною волею надзвичайно чутливі до того, як ви з ними поводитеся. Тому завжди стежте за тоном свого голосу, жестами й за тим, що ви говорите. Коли дитині з вами некомфортно, вона робить усе, щоб захистити себе: бунтує, сперечається або проявляє агресію.

Якщо змінити своє ставлення до дитини, вона буде по-іншому реагувати на ваші слова. Замість того, щоб вказувати, що потрібно робити, будьте з малюком на рівних.

Використовуйте фрази на кшталт «Давай спробуємо...», «Як щодо?..» замість «Я хочу, щоб ти...»

Використовуйте веселі заняття, щоб мотивувати дитину зробити що-небудь. Наприклад, якщо ви хочете, щоб вона прибрала за собою іграшки, почніть самі це робити, а дитину призначте своїм «головним помічником». Можна також влаштувати змагання на час, хто швидше прибере іграшки. Пам'ятайте, що головна мета всіх цих дій – стати кращим другом своїй дитині.

Порада № 7. Шукайте компроміси

Іноді краще домовитися та знайти компроміс. Часто діти поводяться зухвало, коли не можуть отримати те, чого хочуть. Поставте дитині кілька запитань: «Що тебе турбує?», «Що трапилося?», «Ти чогось хочеш?», щоб вона розповіла про це. Вона побачить, що ви поважаєте її потреби та берете їх до уваги.

Якщо ви домовляєтеся з дитиною, це не означає, що ви будете виконувати всі її забаганки. Просто будьте уважні до неї й більш розважливі. Наприклад, якщо малюк не хоче лягати в ліжко у встановлений час, домовтеся про варіант, який влаштує вас обох.

Порада № 8. Створіть удома доброзичливу атмосферу

Діти вчаться, коли спостерігають або роблять щось своїми руками. Коли дитина бачить, що її батьки постійно сперечаються між собою, вона вчиться чинити так само. Суперечки між батьками створюють стресову обстановку в будинку, що сильно впливає на настрій і поведінку дитини. Як стверджують психологи, це може викликати соціальну відстороненість і навіть агресію.

Порада № 9. Подивіться на світ очима дитини

Щоб краще зрозуміти поведінку вашого неслухняного малюка, постарайтеся подивитися на ситуацію з його позиції. Уявіть себе на місці дитини й подумайте, чому вона так поводиться. Чим краще ви знаєте свого сина чи доньку – тим легше вам буде справлятися з поганим поводженням і впертістю.

Наприклад, якщо дитина відмовляється робити уроки, можливо, це відбувається тому, що завдання здається їй непосильним. Коли їй складно сконцентруватися або роботи занадто багато, ви можете розбити завдання на маленькі частини, які легко виконати в короткі терміни. Робіть невеликі перерви між завданнями. Так заняття уроками викликатимуть у дитини менше стресу.

Порада № 10. Заохочуйте позитивну поведінку дитини

Іноді ви не будете знати, як упоратися з агресивною поведінкою. Але, діючи необдумано, ви можете ще більше спровокувати негативну поведінку. Наприклад, якщо дитина постійно відповідає «Ні!» на все, що ви їй говорите, подумайте, чи не занадто часто ви самі вимовляєте це слово.

Щоб змінити негативні прояви характеру, психологи радять пограти з дитиною в гру «Так чи ні». За правилами гри, на всі питання дитина повинна відповідати тільки «так» або «ні». Ставте запитання на кшталт «Ти любиш морозиво?», «Ти любиш грати?», «Ти хотів би побачити живого динозавра?» Чим частіше малюк відповідає позитивно, тим сильніше він відчуває, що його чують і розуміють.

Найбільш поширені проблеми з неслухняними дітьми

У міру дорослішання малюка батьки зіштовхуються з багатьма труднощами. Деякі проблеми стають справжнім «каменем спотикання» й вимагають чимало сил і часу для вирішення. Пропонуємо список з декількох найбільш актуальних питань, які можна легко вирішити за наявності правильної стратегії.

Як привчити неслухняну дитину користуватися горщиком або туалетом

Щоб привчити трирічну дитину користуватися туалетом, батькам необхідно:

{C}·         говорити про це з дитиною;

{C}·         пояснювати, що необхідно робити;

{C}·         не ставитися до цього занадто серйозно, особливо, якщо малюк відмовляється користуватися туалетом.

Пам'ятайте, що для того щоб навчити неслухняну дитини користуватися туалетом, буде потрібно більше часу, ніж зазвичай. Проявіть терпіння, хваліть малюка за успіхи.

Дитина та правильне харчування

Іноді діти бувають дуже примхливі, коли справа стосується їжі. Не можна весь час дозволяти малюку їсти тільки те, що йому подобається. Кращий спосіб привчити до правильного харчування – зробити прийом їжі веселим заняттям.

{C}·         проявіть творчість в оформленні страв;

{C}·         дозвольте малюкові брати участь у приготуванні страв, сервіровці столу;

{C}·         переконайте спробувати хоча б шматочок, якщо дитина відмовляється їсти;

{C}·         приготуйте маленькі порції різних страв і дозвольте вибрати те, що їй подобається.

Як же карати неслухняну дитину?

Дітям необхідні правила, дисципліна й чіткі рамки. Вона повинна знати й розуміти, що будь-який вчинок, як хороший, так і поганий, призводить до своїх наслідків. Переконайтеся в тому, що вона знає про наслідки у випадку, якщо порушить установлені правила.

Покарання має застосовуватися негайно, щоб малюк міг зрозуміти, за що його покарано. Як покарання, можна скоротити час на ігри й перегляд телевізійних програм або доручити виконувати дрібні домашні обов'язки. Проявіть творчість у тому, щоб придумати покарання, яке допоможе дисциплінувати дитину. Запам'ятайте: завдання батьків – не покарати, а дати дитині зрозуміти, що її поведінка є неприйнятною.

Конфлікти між батьками і дітьми. Методи виходу з конфліктних ситуацій

Маленька дитина сприймає своїх батьків, як щось високе, авторитетне. Всі почуття з приставкою «най» - найдобріші, найсильніші, найсправедливіші, найкращі. Це відбувається просто тому, що дитинка маленька, нічого не вміє, а мамо з татом дорослі і все знають і вміють. Але дитина росте і співвідношення змінюється. Приходить час, коли батько вже не може відтиснутись стільки ж разів скільки син, а мама не підкаже як правильно вирішити нову задачу по шкільній програмі. В цей момент авторитет батьків вже не такий високий,а що ж тоді робити?

Ось тут постає питання вибору між авторитарністю і авторитетом. Скажу одразу – вибрати авторитарність означає програти. Не розраховуйте, що дитина буде слухатись вас, бо буде боятись покарання. Це не подіє. Дитина буде боротись за свою самостійність, за потреби, можливість реалізувати свої цілі. Таке протистояння може привести до поганих наслідків. Тому батьки мають розуміти, що насильством над дитиною вони нічого не доб’ються. Як тільки дорослий починає сподіватись, що у вихованні йому допоможуть накази, заборони і тиск, він втрачає свій авторитет в очах дитини.

Зберегти свій авторитет можна тільки залишившись для своєї дитини зразком у всьому. Зразком досвідченості, сили, мудрості. Секрет такої поведінки простий – вміти вирішувати любий конфлікт, а не уникати його.

Любий невирішений конфлікт може піти по трьом стежкам – відкрита суперечка, справжньою «війною інтересів» і мовчазним конфліктом, коли образа не невисловлена.

Чому ж виникають конфлікти поколінь?

Основною причиною є різність інтересів. Тобто, задовольнивши інтереси однієї сторони, не задоволеною лишиться інша. В такій ситуації страждають і батьки і діти. В кожній родині різна думка на конфліктні ситуації. Спочатку про неправильні. Перша це придушення думки дитини, наполягання на своєму. І абсолютно зворотна – поступитися, заради збереження миру.

Розглянемо обидва ці методи.

Перемога батьків.

Змушуючи дитину підкоритись своїй думці ви подаєте йому лише один приклад – добиватись своєї цілі, не зважаючи на думку іншого. В результаті, всі авторитарні методи виховання можуть обернутись для батьків тим самим. Дитина, як підросла, покаже батькам викладений ними ж урок.

Можна вирішити питання іншим способом, але також досягнувши перемоги батьків. Це робиться м’яко, поступово, пояснюючи дитині кожен свій крок. Однак використовувати його постійно також не можна, адже ваше чадо зробить висновок, що його думка і інтереси нікому не цікаві.

В таких сім’ях діти виростають або пасивними або агресивними.

Перемога дитини.

Шлях батьків за тактикою «аби було мирно». Тобто погоджуються на всі «капризи» дитини. Але це призведе не до миру, а до егоїзму. У людини, яка виросла у такій сім’ї, завищені потреби від людей, які її оточують, і вона не звикла чути слово «ні». Таких людей суспільство найчастіше не приймає, вони лишаються самотні.

Як же правильно вирішувати конфлікти?

Повернути ситуацію так, щоб у виграші були обидві сторони. Для цього треба пройти кілька етапів. По-перше – прояснити причину конфлікту. Спочатку батьки вислуховують дитину, не перебивають і не сперечаються. Чують, про що говорить їх нащадок. Далі говорить інша сторона. Головне почати з того, щоб вислухати дитину, і дати їй зрозуміти, що її почули. Це дасть найбільше шансів розв’язати конфлікт, знайшовши рішення, яке задовольнить обох. Коли почнуть говорити дорослі, головне щоб вони не звинувачували дитину у чомусь, а використовували тільки речення, які несуть у собі зміст своїх переживань.

Далі потрібно разом придумати вихід з ситуації. Кожна сторона надає пропозиції, їх разом обговорюють і приймають рішення.

Головне обговорити кожну пропозицію, навіть якщо вона вам видається в корені не вірною. Основним є виконання домовин з обох сторін.